Одеський шлюб Генрика Сенкевича

Генрик Сенкевич, повне ім’я — Генрик Адам Александер Піус Сенкевич, народився  (Henryk Adam Aleksander Pius Sienkiewicz) 5 травня 1846 року у Волі-Окшейській на Підляшші, у Польщі (тоді — Російська імперія). Польський письменник, лавреат Нобелівської премії 1905 року. Цього року виповнилося 180 років від дня народження письменника.

Походив зі збіднілої шляхти. Батько письменника був нащадком татар, які оселилися на території Великого князівства Литовського за часів правління Вітовта, так званих «липків». Лише у XVIII столітті вони перейшли з ісламу в католицизм. Мати походила з білоруської шляхетської родини.

Закінчив гімназію у Варшаві й у 1866–1870 роках навчався на медичному та історико-філологічному факультетах Головної школи (з 1869 року — Варшавський університет). У пресі дебютував ще студентом у журналі «Тижневий огляд» (1869). З 1873 року — постійний фейлетоніст «Газети польської». Із 1874 року очолював літературний відділ тижневика «Нива», а згодом, від 1882 року, став редактором консервативної газети «Слово».

У 1881 році одружився з Марією Шеткевич, яка померла від туберкульозу у 1885 році. У подружжя залишилося двоє дітей. У 1888 році анонімний шанувальник надав йому 15 тисяч рублів, на які Сенкевич створив фонд імені своєї покійної дружини. Фонд виплачував стипендії діячам культури хворим на туберкульоз. Серед тих, хто користувався його підтримкою були Марія Конопницька, Станіслав Виспянський, Казімеж Тетмаєр.

Був членом-кореспондентом (із грудня 1896 року) та почесним академіком (із листопада 1914 року) Імператорської академії наук.

Сенкевич написав 12 романів, 22 новели, сотні нарисів, оповідань і статей. За його творами створено 28 художніх і документальних фільмів. Багато хто, навіть не читаючи романів письменника, принаймні бачив екранізації: «Потоп», «Вогнем і мечем», «Пан Володийовський», «Хрестоносці».

Маловідомим залишається факт, що Генрик Сенкевич бував в Одесі, жив на віллі родини Володковичів і навіть узяв другий шлюб із їхньою прийомною донькою Марією. Щоправда, цей союз тривав недовго й згодом був розірваний. Пізніше Сенкевич одружився зі своєю кузиною Марією Бабською і цей шлюб виявився щасливим.

Вілла родини Володковичів — пана Костянтина та його дружини Олени, уродженої Джевецької, — розташовувалася на території теперішнього санаторію Лермонтова.

Цікавою є стаття, опублікована у «Варшавському кур’єрі» за 1926 рік — «Десятиріччя від дня смерті Генрика Сенкевича».

«Було це в той період, коли перша дружина Генрика Сенкевича вже залишила цей світ. Його дружина, у дівоцтві Марія Шеткевич, була добрим генієм митця — тим, хто зміцнював його сили, додавав віри в себе, прояснював думки. Коли її не стало, Сенкевич на певний час замкнувся у своєму глибокому смутку.

Але життя має свої права — неможливо завжди жити з померлими. Через деякий час Сенкевич, багато працюючи над своїми літературними шедеврами та постійно подорожуючи, познайомився за кордоном із родиною Володковичів і приїхав до них в Одесу.

Було це у 1894 році. Саме тоді я зустрів там письменника і у своїх спогадах описую цей період. Сенкевич оселився на віллі Володковичів на Євангелічній вулиці, яка тоді пролягала майже за містом. Це була прекрасна вілла з чудовим садом, що спускався просто до моря. Будинок мав гарний балкон, оповитий зеленню. Були також дві зовнішні вежі, округлі з боку моря. В одній із них, у великій кімнаті, мешкав Генрик Сенкевич. Усе приміщення було оздоблене арабськими мотивами, а з вікон відкривався дивовижний краєвид на море.

Господарі вілли — пан Володкович і сестра господині дому, панна Марія Джевецька — проявили себе якнайкраще. Костянтин Володкович підтримував науку, фінансував створення кафедри в університеті. Він також оплатив встановлення пам’ятника Фредру у Кракові та будівництво студентського гуртожитку.

Із Володковичем Генрик Сенкевич уже давно підтримував дружні стосунки й не одну приємну хвилину провів із ним в Одесі, обмінюючись думками. Часто до їхніх розмов долучалася і панна Марія Джевецька. При віллі, де мешкав Сенкевич, вона утримувала свій чудовий заклад — «Дім Марії». Панна Джевецька, францисканка, разом із кількома сестрами-монахинями з повною самовідданістю опікувалася діяльністю цього дому.

Це був прекрасно організований виховний осередок, переважно для дітей невідомого походження. Сестри-монахині — одягнені по-світському, адже від російської влади діяльність закладу доводилося приховувати, — виховували й навчали бідних дітей ремесел. У “Домі Марії” діяла також таємна каплиця та був капелан, який потай правив службу Божу. І так тривало досить довгий час.

Та була на віллі Володковичів ще одна людина, яка особливо зацікавила Сенкевича. Це була надзвичайно вродлива панна — прийомна донька подружжя Володковичів Марія Романовська. Вона також відповідала письменникові взаємністю.

Тож це були для Сенкевича дуже щасливі одеські миті — саме на березі Чорного моря між ним і панною Марією зароджувалося кохання. У парку вілли він провів не один чудовий вечір. А на балконі читав присутнім про зміни в душі Антеї, про мить розп’яття та дивовижність образу Христа. Або ж знову переносив слухачів за океан — у країну пальм і крокодилів.

Потім ішов до своєї вежі, в арабську кімнату, де робив начерки та складав плани майбутніх творів.

Панна Марія Романовська глибоко запала в серце митця, і невдовзі вони побралися. Однак, мабуть, так судилося письменникові — піти іншим шляхом, адже через певний час із другою дружиною він розлучився.

Сьогодні віллу, де тоді мешкав Сенкевич, зайняли більшовики, а сад, у якому він віддавався мріям, разом із землею та скелею обвалився в море».

 

Антоній Урбанський
«Кур’єр Варшавський», 1926 рік

Переклад із польської — Стелла Михайлова

 

Анна Божко