Олександр Михайлович Дерибас (1856-1937) – талановитий журналіст, краєзнавець, бібліограф та письменник – є представником знаменитого прізвища, що увійшло до історії Одеси.

Цього року 31 грудня виповнюється 165 років від дня народження. Батьки О.М. Дерібаса вийшли з Іспанії, рідний брат його діда Йосип де Рібас є одним із засновників нашого міста.

Значний слід історії Одеси залишив рід Дерибасів. Дід Олександра Михайловича – Фелікс де Рібас зберіг по собі добру пам’ять, подарувавши місту свій сад, який зараз називають Міським садом. Як писав Олександр Михайлович: «Будинок де Рібаса був відкритим будинком для всіх приїжджих купців, поміщиків і знатних гостей, і в ньому зупинялися спочатку начальницькі особи. Сад бiля будинку розростався все більше, і незабаром у самому центрі міста утворився великий тінистий куточок, на який із заздрістю дивилися одесити, що обливалися потом. Перші дерева для цього саду були надіслані Феліксу де Рібасу графом Феліксом Потоцьким із його знаменитого …Софійського саду поблизу Умані».

Батько Олександра – Михайло Феліксович (1807-1882) був директором Одеської міської публічної бібліотеки. З 12-річного віку, тобто з 1868 р., у бібліотеці почав працювати і син Олександр Дерибас. У 1863 р. він навчався в комерційному училищі, яке не закінчив, «надаючи перевагу вчитися в бібліотеці», як пише він у своїй автобіографії.

Літературна діяльність О.М. Дерибаса розпочалася з журналістської роботи. З 1878 р. Дерибас співпрацював у першому одеському виданні, яке виходило французькою мовою «Jornal d`Odessa», яку редагував його батько – Михайло Феліксович. У цей період починається співробітництво й в інших одеських періодичних виданнях.

Найцікавішим фактом біографії О.М. Дерибаса є зв’язок із газетою «Правда», яка серед буржуазно-ліберальних видань 70-х років була найпрогресивнішою. «Правда» була живою, чуйною та відкрито прогресивною газетою. Девізом для працівників газети стали слова з листа В. Гюго, звернені до них: «Світло і правда».

Про характер видання можна судити і з того, що державне управління у справах друку ставило на вигляд одеському цензору: газета набуває характеру нецензурних видань. Існувала «Правда» з 1 жовтня 1877 р. по 1 листопада 1880 р. Для цієї газети, закритої через «червоний» напрямок, О.М. Дерибас писав 12 фейлетонів на місяць.

Починаючи з 1905 року О.М. Дерибас на сторінках газет «Одеські новини» та «Одеський листок» публікує нариси з історії Одеси. У цих виданнях було вміщено понад 60 окремих історичних нарисів, які потім увійшли до книги «Стара Одеса». Таким чином, нариси про минуле Одеси, що з’являлися на сторінках різних газет, були об’єднані у чудову книжку краєзнавчого характеру «Старая Одесса. Исторические очерки и воспоминания».

Перше видання книги вийшло в Одесі в 1913 році і було надруковано в кількості 1075 екземплярів на спеціальному папері.

«Стара Одеса» О.М. Дерибаса – це жива, хвилююча розповідь людини, закоханої в Одесу, блискучого знавця її історії.

Тут ми знаходимо «живі перекази» про перших державних діячів Одеси, нариси про будівництво міста, про долі вчених та артистів, які побували у місті.

«Чи потрібна до моєї книги передмова? Стара Одеса – це молода Одеса. Стара Одеса сама по собі є передмова – славна, коротка та мила передмова до нинішньої чудової Одеси», – написано рукою О.М. Дерибаса на авторському екземплярі його книги, що зберігається у фондах Одеського Літературного музею.

Багато яскравих сторінок у книзі про перебування в Одесі опального поета Олександра Сергійовича Пушкіна. Окрема глава присвячена газеті «Правда» та її ролі у культурному житті міста.

За радянських часів діяльність Дерибаса не переривалася. У газетах «Станок», «Моряк» та «Одесские вечерние известия» він помістив ряд публікацій про стару Одесу, як він сам згадував у своїй автобіографії.

Різноманітною була наукова та громадська діяльність О.М. Дерибаса. Він працював директором Одеської Державної публічної бібліотеки (1922-1924), а потім завідувачем краєзнавчого відділу. На той час О.М. Дерибас займався складанням картотеки старою Одесою, започаткувавши каталог «Одесики». Рідний брат Олександра Михайло Михайлович Дерибас писав у своїх спогадах: «Три покоління нашої родини пов’язали життя з Одесою. Мій батько Михайло Феліксович де Рібас брав участь у виданні першої в Одесі газети „Jornal d`Odessa“ …Завідував батько міською бібліотекою, яка згодом перетворилася на нинішню публічну бібліотеку. Два його сини – Олександр та Людвіг, невістка Ганна Миколаївна і я працювали багато років у тій бібліотеці, а я продовжую роботу й досі».

Слід сказати, що О.М. Дерибас був одружений другим шлюбом на Ганні Миколаївні Цакні, першим чоловіком якої був Іван Олексійович Бунін.

Будучи за вдачею людиною зацікавленою і захопленою, Олександр Михайлович був учасником багатьох справ щодо збереження та вивчення культурних цінностей міста. Він був членом Одеського бібліографічного товариства, головою Одеського літературно-артистичного товариства (1919), членом правління був з 1916-го.

О.М. Дерибас був членом правління Одеського Дому вчених (1924-1925). У фондах ОЛМ є низка документів, що підтверджують наукову та громадсько-просвітницьку діяльність О.М. Дерибаса (списки науково-літературних робіт, плани до доповідей, посвідчення, членські квитки та ін.).

Коли за Будинку вчених утворилася Пушкінська комісія, Олександр Михайлович повністю віддався роботі у ній, якийсь час він був головою комісії. Про це дізнаємося і з його автобіографії.

Лише протягом 1924-1925 років. О.М. Дерибас прочитав низку доповідей, серед них: «Пушкін та його час», «Пушкін в Одесі», «Пам’ятник О.С. Пушкіна», «Нове про Пушкіна», «Ареопаг про Пушкіна», «Пушкін і граф Ланжерон-драматург», а також «Про декабристів в Одесі», «Історія одеського міського театру» та інші.

У 1924-25 рр. вийшли три томи збірки «Пушкін. Статті та документи», які були випущені Пушкінською комісією. У них Олександру Михайловичу належать статті: «Ареопаг» (рукописний журнал одеських ліцеїстів) і «Пушкін і Ланжерон-драматург».

О.М. Дерибасом опубліковано дві брошури «Життя засновника Одеси Йосипа де Рібаса» та «ХХV-річчя Одеського міського театру».

Отже, біографія О.М. Дерибаса найтіснішими узами пов’язана з долею Одеси та її культурним життям.

 

Ганна Божко