Одна з найважливіших та невід’ємних рис культурного образу Одеси – морська тематика. Чи можна любити Одесу і не любити Чорне море? Хто б не писав про Одесу, прямо чи опосередковано – не міг не згадати море, воно завжди ніби десь за рогом вулицi.

З життям одеського порту та побутом моряків тісно пов’язана одеська література. З 1921 року видавалася газета «Моряк», де працював К. Паустовський, який яскраво описав цей період у своїй знаменитій повісті «Час великих очікувань».

І мало хто у своїй творчості був більше пов’язаний із морем, ніж Олександр Грін. Нехай у його оповіданнях і фігурують вигадані міста, але в них можна легко розпізнати риси реальних місць, які його надихали. І, звичайно ж, у їхньому списку не може не бути Одеси, адже саме тут відбулося знайомство Гріна з морем та їхній бурхливий роман поніс його хвилями творчості.

У фондах Одеського літературного музею зберігаються підшивки газети «Моряк». Ось що писали в «Моряку» про Олександра Грiна та його життя в Одесі:

 

Матрос судів РТПІТу

 

Любов до моря рано прокинулась у Сашка Гриневського – майбутнього письменника Олександра Гріна. Першим словом у житті, яке він розібрав по складах, було «море». «Я намагався, де міг, дізнатися про море, про морську службу», – згадував пізніше письменник. Шістнадцятирічним хлопцем він потрапляє до Одеси. Тут поспішає побачити море.

«Вже приголомшений, схвильований видовищем багатого портового міста, його сліпучо-спекотними вулицями, обсадженими акаціями, я квапливо зібрався йти – побачити, нарешті, море… Я вийшов на театральну площу, обігнув театр і, вражений, зупинився: внизу, ліворуч і праворуч, гримів південний порт. Дим, вітрила, кораблі, поїзди, пароплави, щогли, синій рейд – все було там, і всього відразу не переглянути».

Їм опанувала нестримна мрія – плавати! Першим судном, на яке прийшов найматися, був «Пётр». Боязко ступив на борт пароплава. Але моряки осміяли його безглузде вбрання, і цього разу юнакові не довелося вирушити в рейс. Для нього розпочався нелегкий період життя в Одесі. Ночував у підвалах, харчувався у знаменитій «обжорке». Через деякий час вдалося оселитися в бордінгаузі РТПІТу, в береговій команді. Думка про плавання розбурхувала, палила, допомагала переносити голод, поневіряння. Одного разу Гріну пощастило: на величезний білий керосиновiз «Блеск» був потрібний кочегар. Він помчав туди. І знову – невдача. Не взяли. А за тиждень усе місто говорило про загибель «Блеска» у Ла-Манші.

Минули ще місяці. Нарешті біля причалу порту кинув якір пароплав, на який його прийняли учнем матроса. Це був «Платон». В атмосферу виснажливої праці потрапив молодий мрійник. Роботи для невеликої команди було більше, ніж достатньо, а плата – вісім с половиною рублів на місяць. Пригнічувало і знущання боцмана – «злої тварини, яка не любила учнів». Судно здійснювало рейси Чорним морем, заходячи в усі порти, навіть такі, де не було пристаней. Грін здійснив два рейси, потім його звільнили за несплату чергового внеску.

Він знову – на березі. Блукає містом у пошуках їжі, житла. «Зовсім не можу пригадати, як я харчувався тоді, – писав Грін, – навряд чи я навіть „харчувався“. Систематично голодував, зрідка випрошуючи на пароплавах шматок хліба, зрідка обідаючи з матросами». Якось йому вдалося потрапити на дубок «Святой Николай», який доставляв до Херсона черепицю. На його борту довелося виконувати обов’язки вантажника, кухаря, матроса. А при розрахунку в Херсоні господарі відняли всю заробітну плату, та ще повідомили, що він повинен їм 20 копійок. Голодний, без грошей, Грін повернувся «зайцем» до Одеси на колісному пароплаві «Одесса».

Найпостійнішою була служба на пароплаві «Цесаревич». Судно плавало до Олександрії.

На «Цесаревиче» – перші читання серйозної літератури, розповіді бувалих моряків. Тут від юнацьких мрій Грін переходить до активної боротьби. Це було напередодні революції 1905 року. Матрос «Цесаревича» Грін веде пропаганду серед моряків і солдатів, його знають як гарячого оратора, який гнівно викривав царизм. Восени 1903 року поліція затримує Гріна у Севастополі на Графській пристані. Його заарештовують. Два роки – до осені 1905 року – він нудиться у Севастопольській та Феодосійській в’язницях…

У літературі з’являлася думка про фантастичність творів Гріна, про його відірваність від життя, про вигадані міста, які він описує. Насправді, це не так. У ранній юності, та й пізніше письменник пройшов сувору школу життя, йому довелося перенести чимало поневірянь, негараздів. Але чем більше життя хвистало його, ти сильнiше вірив він у силу людської мрії про щастя, у можливість зробити землю прекрасною. У описі його фантастичних міст Лісса і Зурбагана вгадується Севастополь, та й сам він неодноразово говорив:

– Деякі відтінки Севастополя увійшли до моїх міст Лісс, Зурбаган, Гель-Гью та Гертон.

Море. Чорноморські порти. З ними завжди був пов’язаний письменник. Вони постійно були у його серці. Останні роки життя Олександр Грін провів у невеликому будиночку на околиці Старого Криму. У його кімнаті, вибіленій вапном, нічого, крім ліжка та столу, не було. І лише одна річ служила окрасою його оселі – шматок бушприту, вірніше – уламок статуї, яка колись підпирала бушприт старого корабля.

 

Г. Бурд

Газета «Моряк», №113,

23.09.1967 р.

 

Кларисса Ярошевич