Виставка присвячена 130-річчю від дня народження Іллі Еренбурга – письменника, поета, журналіста, перекладача та громадського діяча.

Іллю Григоровича Еренбурга (26.01.1891-31.08.1967) можна сміливо назвати однією з найяскравіших і суперечливих постатей свого часу. Громадянин СРСР і емігрант. Нонконформіст і лауреат Сталінських премій. Людина, що передбачила Другу світову війну і Холокост, затятий антифашист, азартний мандрівник, автор крилатої фрази «Побачити Париж і померти». Письменник, що дав назву цілій епосі – хрущовській «відлиги». Життя зводило його з В. Леніним, М. Горьким, Л. Троцьким, Е. Хемінгуеєм, М. Бухаріним, Є. Замятіним, А. Ахматовою, М. Цвєтаєвої, А. Ейнштейном, Жоліо-Кюрі, А. Модільяні, І. Бабелем, О. Толстим, М. Волошиним, К. Симоновим і багатьма іншими. Він був завжди кошлатий, не розлучався з улюбленою люлькою, а його портрети охоче малювали багато художників, в тому числі і Пікассо.

«Еренбург – явище більше, ніж письменник, – говорив про нього Костянтин Паустовський, – Він не тільки блискучий письменник за покликанням, не тільки поет, журналіст, оратор і трибун, але ще і стійкий борець за мир і самовідданий захисник культури…».

Ілля народився в Києві 26-го (за старим стилем – 14-го) січня 1891 року. У 1895 році сім’я переїхала до Москви. З 1901 року навчався в 1-й Московській гімназії разом з М.І. Бухаріним – революціонером і майбутнім партійним діячем, звідки був виключений з шостого класу за революційну діяльність. У грудні 1908 року його було заарештовано, а після звільнення він емігрував до Франції. У Парижі займався літературною діяльністю, обертався в колі художників-модерністів. 8 січня 1910 року в журналі «Північні зорі» було вперше опубліковано його вірш «Я шёл к тебе», а з 1910 по 1914 рік вийшло п’ять збірок віршів і книга перекладів Ф. Війона. З 1914 року працював кореспондентом російських газет.

У 1917 році Еренбург повернувся в Росію. Жовтневого перевороту він не прийняв, відгукнувшись книгою віршів «Молитва о России» (1918 р.). А в 1920 році був заарештований радянською владою, але незабаром звільнений завдяки втручанню М. Бухаріна, після чого разом з дружиною знову поїхав до Франції, зберігши при цьому радянське громадянство. Там він пише філософсько-сатиричний роман «Необычайные похождения Хулио Хуренито и его учеников», головний герой якого – цинік і Великий провокатор, став прабатьком багатьох героїв-шахраїв радянських шахрайських романів XX століття. Роман приніс йому світову популярність і, як виявилося, містив ряд вельми точних пророцтв про майбутнє Європи.

Висланий з Франції через прорадянську пропаганду, письменник переїхав до Берліна. Там він співпрацював в «Новой русской книге», разом з Л. Лисицким видавав конструктивістський журнал «Вещь». У 1922 році вийшла збірка віршів «Опустошающая любовь», в 1923 році – збірка оповідань «Тринадцать трубок» і роман «Трест Д. Е.». Всього в період з 1921 по 1924 р. було опубліковано близько двох десятків книг – віршів та прози.

Але людина, що придумала фразу «Побачити Париж і померти», не могла туди не повернутися. Це вдається йому в 1924 році, але перш за це Еренбург здійснює поїздку в СРСР. Побувавши в декількох містах, в тому числі в Києві і Одесі, він повертається в Париж, повний вражень про впевнений шлях батьківщині до соціалізму. У 1925 році в Парижі виходить скандально відомий авантюрний роман про жовтневу революцію «Рвач», заборонений радянською цензурою як контрреволюційний аж до 60-тих років, в 1927 – «В Проточном переулку», в 1928 – «Бурная жизнь Лазика Ройтшванеца».

Еренбург співпрацює з радянською пресою: з 1932 року стає кореспондентом «Известий», публікується під псевдонімом «Поль Жослен» і продовжує подорожувати країнами Європи. Крім того, невтомний письменник захоплюється мистецтвом фотографії – в 1933 році у видавництві «Ізогіз» виходить фотоальбом «Мой Париж». У 1934 році Еренбург бере участь в Першому з’їзді радянських письменників у Москві.

Після приходу Гітлера до влади Ілля Григорович стає одним з лідерів антинацистської пропаганди. Під час громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років працює військовим кореспондентом «Известий», виступаючи як есеїст, прозаїк і поет.

29 липня 1940 року письменника з дружиною повернувся в СРСР, де написав і опублікував роман «Падение Парижа» (1941) про політичні, моральні та історичні причини розгрому Франції Німеччиною у Другій світовій війні.

Під час війни був кореспондентом газети «Красная звезда». Широку популярність на фронті придбали його антифашистські статті і вірші, в яких він закликав бійців дати загарбникам найжорсткіший відсіч. Газети зі статтями Еренбурга солдати не пускали на самокрутки, а Гітлер особисто розпорядився зловити і повісити Еренбурга, оголосивши його найлютішим ворогом Німеччини. Значну частину цих статей зібрано в тритомнику публіцистики «Війна».

У 1942 році письменник увійшов в Єврейський антифашистський комітет і спільно з письменником Василем Гроссманом працював над створенням документальної книги про Голокост – «Чёрная книга» (1946 р.).

Період післявоєнної творчості відкриває «Буря» (1947) – масштабний роман-епопея про події Другої Світової війни. Після смерті Сталіна Еренбург пише повість «Оттепель», яка дала назву цілій епосі радянської історії і сформувала покоління письменників-шістдесятників. У 1958 році вийшли «Французские тетроди» – есе про французьку літературу, а в 1961-1967 – найбільш значущий і резонансний твір – мемуари «Люди, годы, жизнь», в якому письменник осмислює той непростий час, в якому йому довелося жити і тих видатних людей, яких йому довелося знати. Спадщину деяких з них він буквально повернув з небуття. Так Еренбург повернув нам імена великих класиків – М. Цвєтаєвої, О. Мандельштама, І. Бабеля.

Помер Ілля Григорович Еренбург після довгої хвороби 31 серпня 1967 року. Проводити письменника в його останню подорож прийшло близько 15 000 чоловік.

Было в жизни мало резеды,

Много крови, пепла и беды.

Я не жалуюсь на свой удел,

Я бы только увидать хотел

День один, обыкновенный день,

Чтобы дерева густая тень

Ничего не значила, темна,

Кроме лета, тишины и сна.

 

И. Эренбург. 1943 г.

---

ІЛЛЯ ЕРЕНБУРГ

УРИВОК З РОМАНУ «РВАЧ»

Одеські розваги героя

Плутанина, чудова плутанина, що дбайливо вирощується в кабінетах авторів трагічних новел або грайливих водевілів, скільки вона вимагає натягнутих зустрічей, спотворених адрес, перевдягань! А у нас, в нашій рясної рішуче всім країні, плутанина валяється під ногами, і яка ж першосортна, волохата, дійсно та насправді натуральна!

Звичайно, щоб ознайомитися з нею, краще покинути столицю. У Москві живуть люди обтесані. Вони відразу знаходять своє місце. Неп так неп. Їх би і землетрус не здивував. У колишньому готелі «Метрополь» розміщується 2-й Будинок Рад, там комуністичні ідеї, скромні биточки, безперервні телефонні розмови. Цього не сплутаєш з готелем «Ермітаж», колишній і нинішній, де зупиняються непмани і де немає ніяких ідей, тільки продукти винтресту і розтягаї. Москвичі знають, кому сказати «товариш», кому «громадянин», а кому щось інше.

Щоб відшукати плутанину, слід виїхати куди-небудь подалі, хоча б в уподобану нашим героєм Одесу. Там цього товару скільки завгодно. Відразу ж на вокзалі ви почуєте жебрачок, які плутають скасованого «пана» з «товаришем» і «громадянина» з «паном». Вулиці все перейменовані, деякі навіть двічі, так що, розшукуючи приятеля-одесита, ви проблукаєте чимало. Де закінчується гуртожиток і де починається готель, цього вже ніхто вам не скаже. Виявиться у вас мало грошей, ви потрапите в фінвідділ. З червінцями приїдете, чого доброго, потрапите в ДПУ. Абсолютно несподівано у вас запитають на вулиці, чи займаєтеся ви продуктивною працею. Але це не заважає всім спекулянтам «Пале-Рояль» значитися в різних профспілках. Молоді поети стежать за тим, щоб цензура була суворіше. У карному розшуку співпрацюють деякі громадяни, що розшукуються карним розшуком. Якщо ви попросите в ресторані біфштекс, вам обов’язково дадуть кефаль по-грецьки. Якщо ж, показавши на стилізований слов’янський лик, що прикрашає собою одну з площ, ви поцікавитеся, що це за удільний князь, вам дадуть відповідь: «Карл Маркс».