Перші одеські видання про Тараса Шевченка

Перші одеські видання про Тараса Шевченка

Творча спадщина Тараса Григоровича Шевченка почала засвоюватися його сучасниками – вченими та літературознавцями – ще за життя великого поета.

Одесі належить помітна роль у пропаганді спадщини великого українського поета, її вивченні та початку бібліографування. Перші книжки про Т.Г. Шевченка, що започаткували одеську Шевченкіану, уклав і видав під криптонімом «А. Т-ый» український історик, літератор і педагог Олексій Олександрович Андрієвський (1845-1902), ініціатор створення фонду для упорядкування могили поета і заснування школи його імені в Каневі.

Головною справою свого життя О. Андрієвський вважав розвиток української культури, освіти, просвітництва.

Провідною темою досліджень О. Андріївського була творча спадщина Т. Шевченка. Він написав багато статей про життя і творчість Т. Шевченка, що були вміщені у періодичних виданнях. Серед них: «Т.Г. Шевченко – друг сім’ї» (1883), «Море в поезії Т.Г. Шевченка» (1895), «Про відношення Т.Г. Шевченка до життя» (1899), «Кобзар» Т.Г. Шевченка» (1901), «Степ і море в поезії Т.Г. Шевченка» (1903), «Поминки Тараса Григорьевича Шевченко 25-го февраля 1882 года в Екатеринограде» (1882) тощо.

Олексій Андрієвський запропонував створити фонд для преміювання кращих досліджень поезії Т. Шевченка, але це не було здійснено. В 1870-80-х роках він порушив питання про громадські пожертви на впорядкування могили Тараса Шевченка та заснування в Каневі школи імені поета. З цією метою О. Андрієвський зібрав і видав збірки матеріалів «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нём иностранной печати», «Поминки Тараса Григорьевича Шевченко 25-го февраля 1879 года в Одессе», які вийшли в Одесі 1879 року.

Книги О. Андрієвського «Поминки Тараса Григорьевича Шевченко 25-го февраля 1879 года в Одессе» та «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нём иностранной печати» зберігаються в фондах Одеського літературного музею. Вони були подаровані в 2007 році митрополитом Володимиром (Сабоданом) з його колекції «Шевченкіани».

В експозиції Одеського літературного музею представлена ще одна книга О. Андрієвського «Поминки Т.Г. Шевченка в сороковою годовщину смерти поэта 26 февраля 1901 г.». Ця книга продовжує шевченкознавчі видання Олексія Андрієвського в Одесі.

Книга О. Андрієвського «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нём иностранной печати» являє собою детальний переказ з коментарем статей іноземних авторів про творчість Шевченка: галичанина В. Барвінського, чеха V. Dunder’а, француза E. Durandа, німця Frantzosа. Ці статті були опубліковані в закордонних періодичних виданнях. Це є ще одним свідченням того, що творчість Тараса Шевченка була вже відома на той час в європейських країнах. Книга вийшла під одним із псевдонімів О. Андрієвського «А. Т-ый».

Книга О. Андрієвського «Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нём иностранной печати» побудована таким чином:

«1. Предисловие.

  1. Галичанин В. Барвинский о Шевченке.
  2. «Тарас Шевченко», статья чеха Vac. Dunder’a в чешском журнале «Osveta» 1872.
  3. Француз Emile Durand оТ.Г. Шевченко, («Revue des deux Mondes» 1876 г.).
  4. Немец Frantzos о Т.Г. Шевченко («Vom Don zur Donau». Cultur-Bilder aus Halb-Asien. 1878 г.)».

У вступі до своєї книги О. Андріївський подає детальний перелік здійснених на той час перекладів творів Т. Шевченка та аналізує їх, але найбільшу увагу автор приділяє огляду рецензій на творчість письменника в іноземній літературі.

«В последние годы с Шевченком стала знакомиться и западно-европейская публика. Так, в 1870 г. вышла в Черновцах, в Буковине, книжка г. Обриста «T.G. Schewczenko, ein kleinrussischer Dichter», в которой кроме биографии находим и перевод нескольких пьес Шевченка на немецкий язык; удачнее других переведено «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?».

Книжка эта служила основанием для сочувственнаго отзыва об украинском поэте в новейшем (1872 г.) издании «Истории всеобщей литературы» Шерра. В 1872 г. короткая характеристика Шевченка была помещена в итальянской брошюре «Il movimento litteratio ruteno in Russia e Gallizia», разбирая которую французский журнал «Revue critique» выразил мысль, что Шевченко заслуживал бы целого тома для европейской публики».

Ґрунтовний аналіз поетичного доробку Т. Шевченка зробив К.-Е. Францоза за виданим 1866 року у Львові двотомним «Кобзарем». Літературознавець згрупував твори Кобзаря в чотири тематичні групи: лірика тенденційна (політична); лірика ідилічна (опис природи, любовні пісні); картини соціального народного побуту та історичний епос: «Уже это одно указывает на разносторонность таланта. Взвешивая только поэтическое достоинство этих групп, приходишь к результату, весьма редкому вообще в литературе: все 4 группы произведений Шевченка – равного достоинства, и ни одну из них нельзя поставить выше другой…

Шевченко – истинный лирик, но, читая его «Гайдамаки», вы находите произведение, полное жизни и движения, полное пластических образов, спокойное и величественное, без всякого субъективного чувства, непрерываемое никакими лирическими отступлениями. И как легко соединяет он эти противоположные качества!.. Шевченко творил из народа и для народа; отсюда сходство его песен с народными».

К.-Е. Францоз підкреслював, що Т. Шевченко – не тільки геній сам по собі, в ньому втілений поетичний геній українців; його муза об’єднує всі характерні риси української літератури. Він вважав Шевченка не тільки найбільшим співцем свого народу, але поетом світового значення, і те, що створене поетом, забезпечило йому безсмертність. Талановитість Тараса Шевченка – безмірно глибока і багата.

 

Оксана Козаченко

 

 

 

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.