Юхим Якович Ярошевський народився 19 березня 1935 року в Одесі. Багато років працював шкільним учителем літератури – і водночас був яскравою фігурою одеського авангарду разом з I. Павловим, Г. Маркеловою, А. Гланцем і так далі. Друкувати Юхима Ярошевського починають лише з початку 90-х рр. Його «Провінційний роман-с» – культовий текст в місцевому самвидаві 70-80-х рр. – уперше був опублікований в 1998 році в Нью-Йорку, а пізніше перевидавався в Одесі і в Петербурзі. Вірші друкувалися в «Арионе», «Новом мире», «Октябре», «Крещатике» і інших журналах, в антології «Освобожденный Улисс». У 2001-му в Одесі виходить маленька збірка віршів «Поети пишуть в стіл», а в 2005-му – книга «Королівське літо», в якій уперше досить повно представлені і проза, і вірші Ярошевського. У 2008 році поет з дружиною Тетяною переїжджають в Німеччину.

У 2010-м в Одесі АТ «Пласке» видає книгу віршів Ю.Я. Ярошевського «Холодний вітер півдня», передмову до якої пише поет, одесит за походженням, Валерій Черешня.

Про Юхима Ярошевського, про його творчість писали багато його друзів і шанувальники. Приведемо деякі відгуки:

«У кінці 70-х років по руках читачів самвидаву відправився в подорож забруднений безліччю авторських поправок рукопис великої повісті – “Одеський роман-с”. Автор її – Юхим Ярошевський – викладач російської мови, жив в крихітній, заваленій книгами кімнаті на Молдаванці.

…одеська література отримала значний художній твір, який не лише продовжив стилістичну традицію південно-західної школи, але і став пам’ятником поколінню літераторів і художників, втрачених цим містом», – писав прозаїка Вадим Ярмолинець в статті «Пам’ятник втраченому поколінню Одеси».

«Сьогодні навіть важко собі уявити, що перша публікація віршів Юхима Ярошевського, підготовлена Борисом Херсонським, відбулася тільки в 1992 році, в газеті “Одеський вісник”, а авторові було тоді 57 років. З 1985 року, з приходу Михайла Горбачова, почався час змін. Декілька років “товсті” журнали ломилися від потоку поверненої з небуття літератури.

А в Одесі, читай – в провінції біля моря, – так і лежав написаний Юхимом Ярошевським в 1972-1976 роках “Провінційний роман(с)”, який був класикою “самвидаву”, найяскравішим твором про життя одеського творчого андерграунду в “застійні” часи. У 1995 році в “Віснику регіону” я надрукував статтю “невиконаний роман(с)”, де писав, що книга, яку уникали публікувати, “це епос, оповідь про бiтничеську Одесу, про те, що плем’я художників і закоханих, літераторів і міських божевільних на березі Чорного моря прописано навіки, як би не старалися обкоми усіх партій”. На жаль, ця стаття не спонукала до дії видавців. Лише через два роки, в 1997 році, в Нью-Йорку роман вийшов накладом у… 50 екземплярів. Але дамбу прорвало – книгу передрукували в Мюнхені, в Петербурзі і, нарешті, в Одесі… Головними виявилися середовище, що стало героєм його прози і поезії, наявність смаку… і талант, що дається Зверху. …Зустріч з друзями, з читачами Юхим Ярошевський провів перед майбутнім від’їздом. Колись від’їзд був розривом зв’язків, трагедією і для тих, що залишаються, і для тих, що від’їжджають. Сьогодні – це виток біографії. Інтернет робить текст існуючим на усіх континентах. Так що текст нової поеми, яку читав автор,… одночасно дізнаються і в Одесі, і у Берліні, і в Єрусалимі… – писав свого часу журналіст, письменник, краєзнавець Євген Голубовський.

Я знала Юхима Яковича особисто. Знала його і як видатного одеського письменника і поета, так і друга моїх друзів і знайомих: Ігоря Павлова, Галини Маркелової, багатьох одеських художників. Високий, прямій, з прекрасною осанкою, з благородною манерою триматися, він, особливо в профіль, нагадував поета епохи італійського Відродження Данте Алиг’єрі. Увесь його вигляд, я б сказала, говорив про значність його особи як людини і як літератора.

Його поезія, складна, метафорична, масштабна по філософському осмисленню життя, мала властивість зачаровувати слухача, коли Юхим декламував свої вірші, занурюючи його в особливу музику і ритм віршованих рядків. Ефект збільшувався ще і його чудовим, добре поставленим «викладацьким» голосом.

А ось що писав про нього Валерій Черешня: «Вірші Ярошевського, як усі хороші вірші, родом з прози. Родовід його віршів легко простежується в яскравiй, метафоричнiй, чуйнiй до інтонації, звучання, паузи, прозi Гоголя, Бабеля, Олешi, Ільфа. І передусім – у власній. Всякий, хто читав його прозу, відразу побачить єдність тим, образів, навіть звучання з цими віршами. А хто не читав …напевно потягнеться до неї після цієї книжки.

Але проза – прозою, а усіма поетичними засобами автор користується блискуче. Рима у Ярошевського – вірно узятий слід, який безпомилково виводить його до потрібних і точних сенсів.

Ярошевський – поет, що уміє захопитися прочитаним і захопити нас. Це якась прогулянка по садах словесності, де упродовж такого, наприклад, чотиривірша:

 

Глициния, гланды, глазурь,

голодная Глория, глина,

гортензия, пляж Каролино

и странная в небе лазурь… –

 

ми можемо прогулятися через усього Мандельштама – від його “Соломинки” до “голодного Криму” і блакиттю пізніх віршів. І це буде не наслідуванням, а саме що прогулянкою, взаємним захопленням, коли “рівний з рівним говорить”».

До вісімдесятиріччя Юхима Ярошевського в 2015 р. в Одесі вийшла книга обраної лірики «Непрошена мова». Пам’ятаю Юхима на презентації цієї книги у ВКО, поет читав свої вірші майже пошепки. Це було після операції на горлі, яку йому зробили в Німеччині. І все одно: був той же ритм, та ж музика вірша, яку неможливо втратити.

До усього написаного хочу додати, що поет народився 19 березня – за 2 дні до Всесвітнього дня Поезії, свята, затвердженого всесвітньою організацією ЮНЕСКО, а пішов із земного життя 21 березня 2021 року – саме в день Поезії.

З 2008 року Юхим Якович жив в Німеччині, але завжди був бажаним гостем в рідній Одесі. Кожен його приїзд був ознаменований зустрічами з ним у Всесвітньому клубі одеситів.

 

30 березня 2021 р. в клубі повинна була відбутися презентація нової, тільки що виданої книги Юхима Яковича «Зiбрання творів. Із записок на серветках». Представляти її повинен був Юрій Ковальський – головний редактор журналу «Радуга» (м. Київ), у видавництві якого вийшла остання книга Юхима Ярошевського. Презентація, із зрозумілих причин, відбулася пізніше. Відрадно, що Юхим Якович встиг побачити і потримати в руках цю книгу у свій день народження.

 

Ганна Божко

 

ВIРШI ЮХИМА ЯРОШЕВСЬКОГО

 

***

 

Я стою на мели Сухого лимана,

По колено в пыли моего романа

Я стою там давно и врастаю в сырость,

И за эти годы, наверное, вырос.

Там стоял

в носу ковыряющий Шая,

городской пейзаж собой освежая.

Где играло море в начале века,

там нога еврейского человека…

 

НОСТАЛЬГИЯ

 

Время дружеских пирушек,

коммуналок и прозрений,

время тайных заварушек,

час незрелых вдохновений.

 

Время пота и работы,

время табели о рангах,

бремя счастья и заботы,

час возврата бумерангов.

 

Время комнатных баталий,

время чая и дивана,

день, когда отец Гедали

посетил отца Ивана.

 

Час, когда библейский мальчик

поверял Голгофе совесть,

век, где бард, слюнявя пальчик,

написал о жизни повесть…

 

ЕВРЕЙСКИЙ ПОРТНОЙ

 

Кафтан перешит, в глазах першит

(читаем «Тору», главу «Берешит»).

За окнами душно, цветет самшит,

ветер в кустах шебуршит.

 

Кто-то прошлое ворошит,

кто-то чью-то судьбу вершит.

Что будет с нами, Отец решит.

(Звёздами свод кишит.)

 

Там по дороге к Богу бежит

смуглый и вечный жид.

Значит, жизнью не дорожит.

(Пулями дом прошит.)

 

Над головою ворон кружит.

Кто там доверчиво в люльке лежит –

верит и не дрожит?

С кем это смуглый ребёнок прижит?

Тоже, наверное, жид.

«Придет Аман и всех порешит –

чеченец ты или жид.

…………………..

Зима…

Воздух белыми нитками шит.

Мы снова читаем главу «Берешит»

– и что-то в горле першит.

 

***

 

…поэт,

бегущий в полночь к мутному бульвару,

где плачет пароход без мамы, где туман,

где всхлипывает март,

где прячется диспансер,

худой рентген весны показывает парк,

где холодно,

где соловей издох, попавший в снегопад…

Поэт, свихнувшийся,

на ледяной скамейке ждущий лета…

 

***

 

Не придёт, не постучит в окошко

тёпленький Гиршойхет,

не свернётся на подушечке уютная Рахиль.

И никто во сне не зашуршит, не ойкнет…

Домик сносят. Пусто. Пыль.

 

…Слишком плотен и высок на юге воздух!

Сигареты «Прима» на столе.

Вымыт подоконник. Ничего не просят

целомудренные нищие во сне.

 

***

 

Что же мне делать,

если над городом старым, цветным и пахучим,

летит с прекрасным ртом невеста Шагала?

Как мне сберечь это небо с цветком в голове,

где зелёная лошадь с глазами младенца

выносит свой круп за пределы картины

и мочится жарко в еврейскую полночь?..

……………

Сторож в ермолке читает при свете звезды ароматную Тору…

Витебский мальчик жадно целует нежные груди Рахили

и плачет.

Миша Блувштейн, кандидат в мастера, изучает теорию чисел.

Ему уже восемь лет…

Скоро ему будет семьдесят!

 

ЭКОЛОГИЧЕСКИЙ ЭТЮД

 

Восхитительный запах дерьма и отечества!

Где сливочный ампир и классическое барокко,

Цветной торт лепных карнизов

и ломкий бисквит известняка…

дворовые сортиры,

дождик на станции Сортировочная,

мокрые рельсы и тоска переездов.

Там по утрам над Отрадой

встаёт высокое свежее море,

которое пахнет степью и не убитой рыбой!

 

***

 

А потом пришла весна!..

…………..

Я путешествовал тогда, имея виды

На берега Тавриды.

Там море,

Там в морской воде блестят болиды,

Там долго не купаются киприды,

Там по ночам летят одни ставриды,

и медленно гуляют нереиды…

…….

В соседних домиках шьют обувь инвалиды.

Там шепчутся весёлые наяды

И шьют свои наряды.

 

…Теперь там холодно,

сплошных сюрпризов груда…

Кругом простуда!

 

***

 

О, кладбище сих паровозов!

где слесарь-ремонтник затих.

Горячее солнце в стрекозах…

В канистрах играет бензин.

 

Холодное слабое лето

Стоит на нетвёрдых ногах.

Уже продаются билеты

на осень в стеклянных гробах…

 

***

 

…Ночь на дворе. Кот на столе.

Палеонтологи спят во мгле…

Бродят уфологи по спящей земле.

Маленькая Лолита

спит до поры,

влажными цветами весны увита,

в сумке замполита…

Там, в полумраке, томятся дары,

затеваются свадебные пиры.

Спит Лолита,

сладострастной слюной замполита облита,

от гриппа ещё не привита.

 

***

 

…Эта жизнь построена на песке!

достигаю цели гранатой

в одном броске,

долго летаю над хатой

в соседнем леске…

А к утру

засыпаю опять на ветру.

(дай синяк разотру!)

………

Простываю на сквозняке,

остываю в одном носке,

просыпаюсь в сплошной тоске –

у жизни на волоске.

 

***

 

Алеет помидор, синеет слива,

и пахнет рыбой море

в час отлива.

Там обрастает инеем амбар,

там партитура оперы, там бар –

и крики мусульман: «Аллах Акбар!»

…Там брат сестру торопит в час заката

(а в комнате нет ни сестры, ни брата!)

Там преступленье, призрак, там обман…

Там площадь изуродовал туман.

Там трапеза,

где гордый лист лавровый

ложится в лебединый суп багровый…

…Там Бэрримор, там баронесса Штраль.

Чудак Арбенин.

Лермонтов. Мистраль.

 

13.

 

                Поэту-другу, Валерию Черешне

…………………..

Медленно постигаю твои стихи,

их принимаю почти внутривенно.

Пью эти сумерки… Жизнь сокровенна,

дни благодатны, и ночи тихи.

 

Ты ухитрился себя обмакнуть

в горечь и нежность,

в солонку мира.

Не сотворил из мира кумира,

но не сумел его обмануть.

…………

Ветер невинен, и звёзды строги.

Не избежать этим летом разлуки.

Падают наземь небесные звуки,

тайно ложась в основанье строки.

 

Жаль, что не спрашиваешь,

что же тут я

делаю…?

Тешусь дождливой погодой,

жадно живу на краю бытия,

ем хлеб изгнанья,

давясь свободой.

 

В ЕВРОПЕ ХОЛОДНО…

 

В Европе холодно, в Германии темно,

Власть… сами понимаете какая.

Не выпить ли немножечко токая,

не распахнуть ли в сумерки окно?

 

Но если нам всё это не дано,

то что же данное? Добротное сукно,

чтоб сшить себе шинель, подробно не вникая

в подробности?

Посильное участье принимая

в судьбе Акакия Акакьевича, зная,

что всё закончится печально. Но

это всё случилось так давно

(как, впрочем, и недавно). И понятно,

что это навсегда.

А поскольку

в Европе всё же холодно (зима и всё такое),

оставим метафизику в покое, –

не запахнуть ли шубу на изгое,

не отворить ли… Пушкину окно?

Пусть входит,

пусть сидит,

пусть пьёт вино

(на улице и хладно, и темно).

 

ВЕСНА 45-ГО

 

Просыпаюсь рано поутру:

за окном отец мой на ветру.

 

Ждёт, когда закончится метель.

Переждать бы эту канитель!

 

Поздно… Мутно небо. Ночь мутна.

Улица белее полотна.

 

Утро, ночь ли – не видать ни зги.

Камни прочно встали, как враги.

 

Чёрный забинтованный трамвай.

Дед роняет хлеба каравай.

 

Папа входит в сумрачный подъезд.

За спиной – война, Россия, Брест.

 

Долгая горячая страда,

битая незрячая страна.

 

Из развалин тянет тишиной,

тёплым ветром, гильзами, травой.

 

Позади – беда и лазарет.

Впереди – Синай и Назарет.

 

Танки, разогретые весной,

лето сорок пятого и зной.

 

Папа – рослый, сильный, молодой –

весело справляется с бедой.

 

И, не зная, что сказать весне,

мама улыбается во сне…