Світле свято Великодня – чудова нагода згадати про релігійне різноманіття, властиве старій Одесі. Заснована як місто-космополіт, Одеса природним чином акумулювала різні духовні та релігійні традиції.

Приклад справжнього релігійного плюралізму являє собою вулиця Катерининська, де розташовувалося три храми християнських конфесій і синагога: Римо-католицька церква Успіння Богородиці, грецька церква Животворної Святої Трійці, Вірмено-Григоріанська церква святого Григорія Просвітителя (зруйнована у роки Другої світової війни) та Нова (холодна) синагога (згоріла у 1909 році).

Англійський мандрівник Едвард Мортон, який побував в Одесі в 1829 році, серед релігійних установ перераховує: кафедральний собор (сьогодні Спасо-Преображенський собор), католицький собор (Римо-католицька церква Успіння Марії), грецьку церкву (Свято-Троїцький Собор), синагогу (теперішня головна синагога) та церква розкольників. Грецька церква в описах Мортона постає нічим не примітною, єдиною її окрасою є дзвіниця, що служила орієнтиром для кораблів, що приходять до одеської гавані. Натомість серед його записок ми зустрічаємо дуже докладний опис Кафедрального собору: «він побудований у формі хреста, його східні та західні фасади подібні один до одного і дуже красиві. Вони увінчані банями. Його стіни зведені зі оштукатуреного каменю, а дах покритий залізними пластинами, пофарбованими в зелений колір. Собор оточений дерев’яними брусами, що лежать на кам’яних стовпах, за огорожею посаджені тополі». Собор на той момент був освячений на честь Святого Миколая. Більшу частину дня собор був закритий, використовувався лише для ранкової та вечірньої служб.

Пізніше, в 1855 році, в записках англійського військовополоненого, офіцера пароплава «Tiger» Якова Буркхардта Баркера знаходимо докладний опис служби у православному храмі: «Служба не триває понад три чверті години; протягом цього часу чоловіча частина парафіян стоїть, за винятком деяких, які мали крісла з підлокітниками <…>. Від бічних дверей іконостасу священик виходить у супроводі двох хлопчиків, які передають йому кадило. Цей інструмент він похитує спочатку тричі праворуч, потім тричі ліворуч, імітуючи форму хреста. Священик вимовляє благословення, і парафіяни схиляють свої непокриті голови, кланяючись і хрестячись. Потім, тримаючи велику книгу обома руками, він читає наспівуючи по-грецьки главу з Євангелія».

Напередодні Великодня в Одесі припинялася торгівля, у Страсну п’ятницю в Спасо-Преображенському соборі проводилася урочиста вечірня служба, у ніч на Світле Воскресіння читалися Апостольські діяння, опівночі собор обходив Хресний Хід.

Католик за віросповіданням, Юрій Олеша, живучи в Одесі, в оточенні переважно православного населення, чітко усвідомлював, що він – інший. Так, наприклад, описуючи свої враження від Великодня, він зауважує: «Ми католики, так що це не зовсім наш Великдень; наш Великдень у Варшаві, Парижі, Римі. Тим не менш, у нас є костел, і воскова кров на тілі Христа, і те порушення як порядку денного, так і порядку душі, які властиві великому святу. Проте господарі становища, звісно, православні. У них дзвони з їхніми гігантськими бульбашками звуку, що лопаються, у них різнокольорові яйця, у них христосування…».

Прекрасну замальовку космополітичного святкування Великодня в Одесі на початку ХХ століття залишає поет та перекладач Аркадій Штейнберг, який виріс у сім’ї іудейського віросповідання: «У мене було дві гувернантки. Пам’ятається, австріячка – фрейлейн Вікторія Цурик, католичка, дуже релігійна жінка. Ми мали дивний будинок. Наприклад, на єврейську пасху купувалося близько двох пудів маци. А на православну пекли півтора-два пуди пасок. А так як у нас у будинку жила ще й католичка, то святкувалася, таким чином, і європейська паска! Коли йшли ці пасхальні урочистості, то це був якийсь нескінченний Великдень: єврейсько-католицько-православний. Свята відзначалися на гарному рівні. Фрейлейн Вікторія брала мене в костел, я слухав католицьке богослужіння. Батьки не перешкоджали цьому».

Катерина Єргєєва