СЕРГІЙ БОНДАРІН – ГЕНРІЄТТІ АДЛЕР
ЛИСТИ З ТАБОРУ
1945-1954

Сергій Олександрович Бондарін (1903-1978) – один з письменників одеської південно-західної школи, учень І. Бабеля, друг І. Ільфа. У 1941-44 рр. був фронтовим кореспондентом, служив при Політуправлінні Чорноморського флоту.

3 березня 1944 року його було заарештовано під час відрядження з Новоросійську до Москви. Рішенням Особливої наради при НКВС СРСР 21 квітня 1945 засуджений по 58 ст. (П. 10 і 11, антирадянська агітація) на 8 років виправно-трудового табору.

За тою ж справою був в квітні 1944 заарештований і так само 21 квітня 1945 засуджений його друг, теж одесит і теж фронтовий журналіст, Семен Гехт. Витяги зі справи С. Гехта були опубліковані в 2006 р., справа С. Бондаріна недоступна. Але, на відміну від С. Гехта, С. Бондарін вів на поселенні літературний щоденник – «Капкаринские записки» – з 1952 року, писав оповідання про в’язницю (при його житті щоденник і розповіді опубліковані не були).

Крім того, збереглися 126 листів С. Бондаріна дружині, Генріетті Савеліївні Адлер (1903-1996), з тюрми, табора та поселення. Перший лист датований 5 листопада 1945 року, останній – 25 травня 1954.

Пізніше С. Бондарін зробив машинописну копію своїх листів та назвав папку з ними «Бідні люди». Після його смерті Г. Адлер передала оригінали листів в РДАЛМ, а папку подарувала одеському другу сім’ї С.В. Калмикову.

У 2010 р. частину листів С. Калмиков опублікував у 6 випуску збірника Літературного музею «Будинок князя Гагаріна» та передав папку в музей.

Фрагменти з «Капкаринских записок» опубліковані у першому випуску «Дому князя Гагаріна»

1 / III-46
<…> А я знову і знову винен у такому твоєму житті, і як хотілося б мені знати, що не завжди йому бути таким недолугим  від горя, самотності і невеселих трудів,  які я ж і поклав на тебе. Яка нагорода буде тобі за цей твій подвиг? <…>
<…> Тут потрібна просте, грубе, міцне і так, щоб жити за правилом: «все своє ношу з собою». А потрібні тут: крупи, цукор, спеції, вітаміни, чай, кава, нехімічний олівець, перо, папір. Як ласощі – білі сухарі або бісквіт. Хороша сух. ковбаса і сух. фрукти, але це, напевно, дорого. Тютюну потрібно трохи, хочу кинути, та до того ж тут є махорка. Час від часу потрібна пара-друга шкарпеток.

25 / V-46
Я зможу посилати тепер, здається, не більше одного листа на місяць, але ти, начебто, можеш писати як і раніше. Вже дуже давно я не отримую бандеролі і, правду сказати, я готовий зовсім від них відмовитися, якщо від цього якось залежить отримання листів…
Посилка розпакована, п’ємо солодкий чай з сухарями. Кава, сало перетопили з цибулею і розкішно присмачуємо обід або картоплю.

13 / VI-46
За ці два з лишком роки я не знаю жодної хвилини впевненості у наступній, і здається, жодного спокійного ковтка, без чийогось голодного, або хижого злодійського погляду.

9 / VII
Мила, як же твоє здоров’я? … Боже, боже! Як же мені приділити тобі сил і бадьорості? …. Нам потрібно якось заспокоїтися та придбати здатність до методичного, навіть механічного існування до найкращих часів. Інакше – не вистачить ані голови, ані серця.
…Ти питаєш, як я виглядаю. А я й сам не знаю. Може бути, рідна, так, яким ти бачиш мене в фуфайці. До останнього майже часу цей ватнічек був при мені, але ось недавно його «відвели» від мене. Шинель, однак, ще при мені.

20 / IX-46
Дійшов сюди твій голос, і дотяглися твої рвучкі милі руки.
Дай боже, щоб вони і надалі не віднімалися від мене! Багато що ще може статися, і ти розумієш це не гірше за мене! Я все хочу звикнути сам та привчити й тебе до цієї думки…
Глибше опустити на дно вантаж почуттів, прихильностей, спогадів – одна пара штанів, бушлат лагерника, торбинка, може бути, казанок для баландита ложка, – і так швидше зберегти себе і той дорогий груз. Може бути, прийде час, коли все це підніметься з дна знову. І для цього потрібно, щоб над цією глибиною завжди був твій образ та твої руки допомагали б мені утримати той ланцюжок, за який можна буде потягнути-витягнути.
Да допоможуть нам у цьому твоя молитва та твоя любов!

На деякий час стан С. Бондаріна покращився – з серпня 1946 по жовтень 1948 році він був співробітником театру управління Сиблага.

25 / Х-46
У нас трохи метушливо. Повернулася наша трупа, люди розміщуються, влаштовуються. Топиться плитка, гримлять казанки, товпляться господині у штанях, і тут же заграв баян та один з наших молодих товаришів показує свій ляльковий театр. Стало гучніше, тісніше, і, як сказати, може воно й краще навіть для такого буки, яким став я.
А взагалі, як я вже писав, тут зручніше та приємніше. Деякі наші товариші навіть при годиннику, інші мають цілі пачки фотознімків своїх рідних та друзів, отримують листи від багатьох, хто хоче їм написати. Це не забороняється.
Потрібно: цукор, великі гудзики, шнурки для чоботів, ремінець, одну теплу спідню сорочку (кальсони є), сірники, зошит і, нарешті, навіть поднаволочку і навіть простирадло (а потім, може, і іншу на зміну). …Хотів би я ще що-небудь почути про Мішу Серапіонова – вдома чи він сам? (Мова йде про М.М. Зощенко).

26 / XI 46
…Не достукаєшся отримати свої 150 ру. Думаю, вже чи не краще вкладати гроші в натуру, а газети більш вірне джерело, ніж самі гроші, тому я і просив тебе надсилати їх побільше. Як побільше? Вірніше, продовжувати це в колишньому дусі. Пару газет можна збути за 5-6 ру, іноді дорожче.
До речі, ціни: олія коштувала 150-160, шпиг – 180 свинина – 45-50, молоко – 10, але, звичайно, дістати не просто. Це завдання полегшується тепер, коли ми виходимо в міський театр. Я вже писав, що недавно був теж на постановці «Витівки Скапена». Чистий, ошатний зал, вогні, жінки, які очікують танців, гардероб, вільно грюкаючі двері у фойє – все це я бачив крадькома, в шпаринку, але вперше за ці роки та, уявляєш собі, яке це враження.

20 / Ш 47
Страшно мені, коли, коли я думаю про твоє життя, про те, на що я прирікаю тебе, не вміючи полегшити. Люба! Якщо є у мене відповідь перед тобою і в цьому сенс і сила, то нехай буде тобі постійним джерелом сили самий твій подвиг. Це знають всі навколо тебе, це повинна знати й ти сама.

2 / IV-49.
Рівно п’ять років та один місяць тому був останній вечір на Хохловському. (Бондарін згадує про час і місце арешту). Як я пам’ятаю всі подробиці цього вечора! Все, все до моїх останніх слів твого відповідного погляду та кивка головою. …«Ювілей» застає мене на новому етапі.

Після табору С. Бондарін був на поселенні в селі Капкари Красноярського краю, працював сторожем у магазині.

18 / III-52
До найближчої залізничної станції близько 100 км, до районного селища – 60.
…Дізнайся, чи маю я право друкуватися (цивільних прав я не позбавлений, але перебуваю в положенні заслано-поселенца). Гроші? Посилки? Що м’ятися? Звичайно, на перших порах тут важкувато, та й сил не вистачає, але віриться, що далі буде легше і краще.
Дивлюся, живуть тут і поблизу інші – і нічого, здорові. І веселі, поголені, грають в шахи.
… Здебільшого усі люди тут, на 30-40 км, займаються добуванням смоли (таке гарне слово: живиця), у міцних хлопців хороші заробітки, в «кіосках» є смачні речі (навіть горіхове варення). … Біч тайги – мошка і комар тут лютує, а чудовий твій накомарник в мене вкрали, за ним я дуже журюся.

22 / VI.52
Дві речі зараз постійно лежать переді мною – твій останній лист від 7 / V та упаковка з під рафінаду з приписом: «Звідси я взяла два шматочки». Ця приписка знову нагадує мені, якою ціною я п’ю солодкий чай.

І останній лист – вже вільної людини, який отримав паспорт – «сіреньку книжечку».

25 / V-54.
…Які варіанти? Солотча? Дача О. Е; (На якому вона кілометрі?) Астрахань? Чи шо ишо? У мене тут теж не без пропозицій. Вирішимо на місці.
Куди з вокзалу? … Сьогодні – перший день Червня.
Вчора – в останній день Травня – поклав у кишеню сіреньку книжечку.
…Але путівка все ж на Москву з припискою – (тимчасово). А це – півтора місяці…
Старик Гете колись зізнався, що він за все своє життя був по-справжньому щасливий тільки чверть години.
Так ось, звичайно, якщо вдасться ці півтора місяці…
Значить, перша наша турбота буде ця.
І я теж вірю, що «буде все добре».

Олена Яворська