Науковий коллектив Одеського літературного музею готує десяту наукову збірку «Дім князя Гагаріна», присвячену 45-річчю з дня заснування музею. За традицією, до неї увійшли не лише наукові розвідки співробітників музею, але й дослідження українських коллег-музейників з Чернігова, Хмельницького та Львова.
Пропонуємо вашій увазі уривки з наукових статей, що, сподіваємось, побачать світ не лише у електронному вигляді, а й окремою збіркою, як завжди ошатною та цікавою.
Снітівка – родинне гніздо предків Анни Ахматової
За свідченнями дослідника родоводу Анни Ахматової В. Черних, Еразм Іванович Стогов – дід Анни Ахматової (Горенко) по матері – народився 24 лютого 1797 року в родовому помісті Золотово Можайського повіту, біля Москви. Рід Стогових походить з новгородських бояр. Цар Іван Грозний насильно переселив їх при розгромі цієї справді слов’янської землі.
У шестирічному віці Еразма Стогова віддали на виховання в Лужецький монастир, де він пробув півтора року, але, за його словами, «нічого не навчився». Потім його відправили до сусіда й далекого родича, багатого поміщика Бориса Бланка. До тещі Бланка приїжджала її сестра – Анна Петрівна Буніна – відома на той час поетеса, яка теж доводилась Еразму далекою родичкою. В 1807 році вона взяла підлітка з собою в Петербург і через свого брата Івана влаштувала його в Морський кадетський корпус. Після його закінчення Е. Стогов 20 років прослужив у Східному Сибіру і на Камчатці. Зокрема, й командував кораблями.
Після повернення в Петербург (1833) Е. Стогов познайомився з Л. В. Дубельтом, який служив у корпусі жандармів і з 1835 року став його начальником штабу. Очевидно, завдяки впливу Дубельта Стогов добився переведення з флоту в таємну поліцію. Його відправили штаб-офіцером корпусу жандармів до Симбірська. Три роки, проведених на цій службі, він вважав найщасливішими у своєму житті. «В Симбірську я був справедливо першим, і моє слово мало вагу і вплив», – писав він згодом у спогадах.
У Симбірську Е. Стогов одружився з дочкою поміщика Єгора Мотовилова Анною. Згодом саме на її честь і була названа Аня Горенко, майбутня поетеса. А від прізвища бабусиної матері, своєї прабабусі Парасковії, Анна взяла собі літературний псевдонім – Ахматова.
В 1837 році Еразма Стогова призначили начальником канцелярії Київського генерал-губернатора Д. Бібікова. З сумом він прощався із Симбірськом. «Прощай, моя кипуча діяльність! Я був на своєму місці і за здібностями, і за характером. Мене любила вся громадськість, я не робив зла, а припиняв зловживання тихо, без шуму, і старався виправляти, а не губити».
Служба в Києві була йому нудною й нецікавою, хоча, як він писав, з 1837 до 1851 року він був «найближчою людиною при Бібікову», а отже, й другою особою після нього в трьох губерніях: Київській, Подільській і Волинській.
В 1837 році Еразм Стогов придбав у Дарниці маєток, де й поселився із сім’єю. На той час це була дачна місцевість із залізничною станцією. Тут народились його три дочки і син.
Вийшов у відставку Е. Стогов 1851 року. Мабуть, тоді й поселився в Іваньках на Липовеччині. Через сім років, як ми вже вказували, він придбав маєток у Снітівці.
У віці понад сімдесят років Еразм Стогов узявся за написання мемуарів, які ще за його життя почали друкуватися в журналі «Русская старина» під загальним заголовком «Нариси, оповідання і спогади Е… ва». Після смерті Стогова редактор журналу М. Семевський надрукував його «Посмертні записки» за повним підписом.
Додаткові дані про батька редактору М. Семевському написала Ія Еразмівна (у заміжжі Змунчилло). Уривки з цього листа редактор теж надрукував у журналі. За її словами, батько постійно мав добрий настрій, охоче жартував і сміявся. З усіма сторонніми, незважаючи на звання й становище, був завжди уважним, люб’язним і привітним. Ніколи не пив і краплини вина. Зранку він читав книги, після обіду – із задоволенням писав мемуари для улюбленої «Русской старины». До дітей своїх ставився строго й вимогливо, але вони були завжди веселими.
Єдиного свого сина Іліодора Стогов, за сімейними переказами, прокляв за якусь провину, вигнав з дому і позбавив спадщини. В 1882 році Іліодор Стогов працював на скромній посаді вчителя німецької мови в Полтавському реальному училищі.
Як розповідала в своєму листі Іраїда (Ія), батько жодної дочки не віддав до інституту, куди мав право помістити за казенний рахунок усіх. Вони цілими днями навчались удома і чужих дітей бачили тільки під час уроків танців. Усі дочки цілий рік ходили в ситцевих сукенках, вважали, що вони бідні. Зате коли повиходили заміж і дістали значні посаги й могли жити в розкошах, смаків своїх не змінили і були скромними у своїх запитах .
Трьох дочок, окрім наймолодшої Інни, Е. Стогов видав заміж за ближніх поміщиків, при цьому давав їм багате придане. Ія пошлюбилася з Олександром Григоровичем Змунчиллом в село Літки (недавно Деражнянського, а тепер Хмельницького району Хмельницької області). Станом на початку ХХ століття він володів маєтком у 980 десятин землі.
Зоя вийшла заміж за Григорія Дмитровича Дем’яновського в село Гоголі (недавно Віньковецький, а тепер Хмельницький район). На початок ХХ століття в неї було 297 десятин землі в цьому селі, а також 418 десятин у Михалковецькій Слободі Михалпольської волості (нині с. Слобідка теж належить до Хмельницького району).
Алла опинилася заміжем у селі Погоріла Острожської волості Вінницького повіту (тепер у складі села Ступник Хмільницького району Вінницької області) – за Петром Олександровичем Тимофієвичем, який мав у власності 418 десятин землі.
Анна Стогова вийшла заміж за Віктора Модестовича Вакара – юриста, адвоката. Як згадувала одна із старожилів села Слобідка-Шелехівська розповідь колишньої служниці Анни Еразмівни в цьому селі Сатановської, Стогова і Вакар познайомилися за незвичних обставин. Якось службові справи привели Віктора Модестовича в Деражню. Тут, сідаючи на станції в поїзд, він побачив молоду дівчину, яка гірко плакала. Він підійшов до неї й поцікавився, що сталося. Дівчина розповіла, що її брат украв коней і його мають судити. Вона й плаче за його гіркою долею. Вакар заспокоїв дівчину й пообіцяв, що виступить на суді захисником її брата. Так і сталося. Дівчиною виявилася Анна Стогова. Через якийсь час вони побралися.
Ця історія дуже правдоподібна. Вона також проливає хоч невеличкий пучок світла на невідомий гріх Іліодора Стогова, за який батько вигнав його з дому. Цілком ймовірно, що суворий відставний полковник так покарав сина за крадіжку коней (Іліодор міг просто по-юнацькому беззастережно «вляпатись» у прикру історію).
Віктор і Анна Вакари в 1874 році придбали маєток у Слобідці-Шелехівській, якому через 115 років, у 1989-му, судилося стати музеєм Анни Ахматової. Цілком ймовірно, що купівлю було здійснено за гроші Е. Стогова – посаг Анни Еразмівни. Придбали садибу у спадкоємців відомого російського мандрівника й дипломата – адмірала Путятіна.
На початку ХХ століття Вакари мали 364 десятини землі, з них 18 десятин садибної, 150 – ріллі, 81 – лісу, 68 – вигону, 52 – неугідь. Були власниками двох садів по 10 і 8 десятин. Крім того, вони володіли помешканням у Києві, по вулиці Круглоуніверситетській.
Так само, попри наявність маєтків на Поділлі, свої помешкання мали в Києві й усі інші дочки Еразма Стогова, за винятком наймолодшої – Інни.
Сімнадцятирічна Інна Стогова, майбутня мати Анни Ахматової, першим шлюбом одружилася 10 вересня 1874 року з студентом Петровської рільничої академії, землевласником Миколою Арсенійовичем Змунчиллом, віком 24 роки. Поручителями з боку нареченого були колезький асесор Олександр Григорович Змунчилло, чоловік Ії Еразмівни, та штаб-ротмістр Йосип Люціанович Бушинський, з боку нареченої – штаб-ротмістр Микола Дмитрович Доброхотов і дворянин Леон Станіславович Мисловський. Шлюб молоді взяли у церкві Снітівки.
Василь Горбатюк
Директор Хмельницького літературного музею
Залиште відгук