Присвячена 160-річчю з дня народження Івана Липи і 125-річчя з дня народження Юрія Липи – українських письменників, лікарів, громадських діячів, життя і діяльність яких тісно пов’язані з Одесою.

У фондах Одеського літературного музею зберігаються прижиттєві видання обох письменників, а також  посмертні видання, які є цінними документами епохи.  

 

У літературному процесі, і, в цілому, культурному контексті Одеси початку ХХ століття, постать Івана Львовича Липи відіграє у ньому значну роль. Він був членом одеської філії громадсько-культурницької організації “Просвіта”, підтримував зв’язки з такими видатними діячами українського руху в Одесі як Михайло Комаров, Микола Вороний, Іван Луценко, Віталій Боровик, Євген Чикаленко, Сергій Шелухін та ін.

 

Липа Іван Львович (1865-1923) народився 24 лютого 1865 року в Керчі, навчався у Харківському і Казанському університетах на медичному факультеті. Був співзасновником таємного політичного товариства «Братерство тарасівців» (1891), написав його статут. З 1897 року працював лікарем  у Полтавському  і Ананьївському  земствах.

 

З 1902 до 1918 р. життя Івана Львовича пов’язане з Одесою.  Він збудував лікарню у селищі Дальник під Одесою (нині с. Великий Дальник Біляївського р-ну) — цілий комплекс, що складався з кількох будинків і десятини саду з басейном і альтанками. Як медик здобув великий авторитет і популярність. В  Одесі мешкав на вул. Юріївській, 17 (Ближні Млини), працював земським лікарем для бідних.

 

“Одеський період”  Івана Липи позначений активною громадською і літературною діяльністю. Він був членом громадсько-культурницького товариства “Просвіта” (1905-1912), що була центром українського життя Одеси. Його дім став осередком культурницького руху Південної України. Спілкувався і листувався з багатьма літераторами, діячами науки і культури  – І. Франком, О. Кобилянською, М. Комаровим, М. Коцюбинським, Б. Грінченком, С. Єфремовим, В. Гнатюком та ін.

Писав літературні твори (літературні псевдоніми − Петро Шелест, Іван Степняк). Його вірші, новели, оповіді, поезії в прозі, розвідки і рецензії друкували у провідних українських часописах, альманахах, антологіях, газетах («Діло», «Буковина», «Рада» та ін.).

 

У фондах музею зберігається сучасне факсимільне відтворення видання “Українська Муза. Поетична антологія” 1908 року, в якому вміщені вірші та переклади Івана Липи (1).

 

Важливим аспектом громадсько-культурницької діяльності Івана Липи була видавнича справа. Разом з Миколою Вороним та Іваном Луценком він створив фактично перше українське видавництво в Одесі «Одеську літературну спілку», яка підготувала до видання дві модернові українські літературні збірки — «З над хмар і з долин» (укладач М. Вороний, 1903) та «Багаття» (укладач І. Липа, 1905).

 

Альманах “Багаття” виданий у друкарні штабу Одеського військового округу влітку 1905. Мав первісну назву  «Промінь». Робота над ним тривала від початку 1903 до кінця 1904. В альманасі взяли участь понад 30 авторів з Наддніпрянської України і Галичини: Б. Грінченко, Панас Мирний, Олександр Олесь, Дніпрова Чайка, Г. Хоткевич, С. Шелухін (псевд. С. Павленко), І. Франко, О. Кобилянська, О. Маковей, Б. Лепкий, П. Карманський та ін.

 

Окрасою альманаху став дебют О. Олеся – диптих з «Пісень молодості». Саме під впливом Липи-старшого російськомовний літератор Олександр Кандиба перейшов на українську мову і, перебравши псевдонім Олександр Олесь, став одним з кращих поетів доби українського модерну.

 

В музеї зберігається 2 примірники альманаху “Багаття”– один прикрашає експозицію (зал 8); другий зберігається у фондах під шифром КП-24101 СК-7203, оправлений у тверду палітурку. На форзаці є підпис олівцем: «Д. Можарівський    7.23 р. Одеса» (2,3). Оригінальна обкладинка не збереглася.

 

Цікаво, що під однією палітуркою міститься також збірка творів І.Котляревського, від редакцією, з переднім словом та примітками С.Єфремова, видана 1909 року у Києві. На титульному аркуші  штамп книгарні Одеської «Просвіти» (4).

 

Активну участь у роботі над альманахом брав Михайло Іванович Литвинович (1878 -1944), відомий юрист і громадсько-політичний діяч, який жив  у Відні. У фондах ОЛМ зберігається листівка Івана Липи до Михайла Литвиновича, датована 1901 роком (5,6). Докладніше про цей експонат на сайті (https://museum-literature.odessa.ua/project/z-novih-nadhodzhen-odeskogo-literaturnogo-muzeyu-listivka-ivana-lipi-do-mihajla-litvinovicha-1901-roku/ ).

 

У зв’язку із забороною діяльності товариства «Просвіта» у 1912 Іван Липа разом зі своїми однодумцями створив нові просвітницькі організації — «Український клуб» та молодіжну «Укра­їнську хату», що проіснували до 1914 р. У 1915-у він був одним з ініціаторів видання першого українськомовного журналу в Одесі «Основа». Вийшло лише три числа журналу, а замість четвертого у 1916 році вийшов альманах «Степ», упорядником якого міг бути І. Липа.

1917 з початком української революції Івана Липу призначено комісаром Михайлівського району Одеси, а 1918 комісаром міста.

 

1917 заснував видавництво «Народний стяг».

За два роки свого існування в Одесі (згодом відновило свою діяльність у Варшаві), україномовне видавництво  «Народний стяг» випустило 13 книжок та 7 листівок. Тут вийшли видання на теми національно-визвольної боротьби українського народу, а також художні твори, зокрема «Казки про Волю» І.Липи, написані ним для сина Юрія. «Народний стяг» першим з українських видавництв Одеси отримав власну видавничу марку, виконану відомим графіком А. Ждахою.

 

У фондах зберігається брошура видавництва «Народний стяг» 1917 року – казка «Юрасів сад», третя з циклу «Казки про волю».  (7)

 

Казка «Юрасів сад» була перевидана Одеським літературним музеєм (ред.кол. Закіпна Г.В. та ін, художник – В.Закіпний, за виданням 1917 р.) в Одесі у 2016 році. (8)  У 2021 році Одеський літературний музей видав книгу «Казки для синів», до якої увійшли вже зазначена казка І.Липи, з оформленням, виконаним В.Закіпним,  а також три  казки Михайла Жука «Кораблики», «Водичка молодичка», «Івасик ковбасик», підготовлені О.Яворською за рукописами 1919-1920х р.р. (9).  На обкладинці книги використана репродукція картини М.Жука «Казка» – полотно зберігалося у Херсонському художньому музеї, і було викрадено у 2022 р. під час російської окупації міста.

 

У 1919 році був міністром з віросповідань та охорони здоров’я в уряді УНР. Восени 1920 року разом із сином Юрієм емігрував до Польщі. З 1922 року жив у селищі Винники біля Львова, працював лікарем.

Помер Іван Львович Липа 13 листопада 1923 року і похований у Винниках.

 

У зібранні відомого одеського колекціонера Тараса Максим’юка зберігається світлина Івана Липи, підписана ним Віталієві Боровику. Пан Максим’юк, засновник видавництва «Тарасів дім», подарував ОЛМ видану ним листівку, на якій міститься репродукція цієї фотокартки (10).

Також у фондах зберігаються сучасні видання «Тринадцять притч» (К.: Память віків, 1994), “Війна, смерть і любов” (Львів: Апріорі, 2018) (11).

—

Достойним сином свого батька був письменник, політолог, лікар, видавець, публіцист, громадський діяч Юрій Іванович Липа. 

Юнацькі враження від подій української революції 1917-1918 років в Одесі і на півдні України, в яких він брав активну участь,  лягли в основу його творів  “Гринів”, “Петька Клин, нальотчик”, “Кіннотчик”, “Коваль Супрун” (цикл новел “Нотатник”). Також перші публіцистичні твори і оповідання були видані в Одесі.

Липа Юрій Іванович  (1900-1944) народився 5 травня 1900 р. у містечку  Старі Санжари на Полтавщині. Дитинство і юність провів в Одесі, де навчався в Одеській гімназії №4, а згодом на юридичному факультеті Новоросійського університету (нині  ОНУ ім. І. І. Мечникова).

У 1917-18 роках  друкувався у заснованому Іваном Липою  видавництві “Народний стяг”, редагував газету “Вісник Одеси”, співпрацював з часописами “Вільне життя” (Одеса), “Нова рада” (Київ). В Одесі вийшли друком перші твори Юрія Липи – його політологічні брошури “Союз Визволення України”, “Королівство Київське по проєкту Бісмарка”, “Гетьман Іван Мазепа”, а також було опубліковане перше художнє оповідання “Минуле”.

Наприкінці 1917 року вступив до лав організованої І. М. Луценком і          В. Ю. Змієнком одеської Гайдамацької дивізії, а 1918 року став заступником командира одеської “Січі” Т. Яніва, про якого згодом написав новелу «Гринів».

У 1918 році разом з батьком Іваном Липою відбув до Києва,  у 1919 р. у м. Кам’янець-Подільський продовжив навчання на юридичному відділенні Українського державного університету.   Тут вийшли друком його переклади, дописи й замітки, зокрема репортаж з Одеси “З-над моря”.

1922–29 навчався на медичному факультеті Познанського університету (Польща). У м. Данциґ (нині Ґданськ, Польща) створив видавничий центр, який випускав збірник “Чорноморе”. На його сторінках друкували статті Липи, зокрема з проблем формування у молоді української державницької свідомості.

Був активним учасником літературного процесу. Ініціював створення літературно-мистецького товариство “Сонцесвіт” (м. Тарнув), яке видавало однойменний альманах, літературної групи «Танк» (1929), «Варяг» (1933),  серед учасників – поети “празької школи” Н. Лівицька-Холодна,                      Є. Маланюк  та ін.

Його художні твори, перекладознавчі, літературознавчі розвідки друкували на сторінках «Літературно-наукового вісника», а також у часописах «Митуса» (Львів), «Ми» (Варшава, Львів), «Студентський вісник» (Прага), вийшли друком окремими книгами.

У фондах музею зберігається примірник часопису “Вістник”, виданий 1934 року у Львові під ред. Д. Донцова (Том IV, книжка 10). У ньому опубліковано (частково) есе Ю. Липи про Тараса Шевченка під назвою “Селянський король” (12). Згодом воно увійшло до літературознавчої збірки “Бій за українську літературу”, виданої 1935 року у видавництві “Народний стяг”, Варшава.

Поезія Юрія Липи була втіленням необароко в українській літературі, його прозові твори охоплювали період від епохи козаччини (роман «Козаки в Мос­ковії») до доби Визвольних змагань 1917-1921 р.р. (3-томник новел «Нотатник»).

У 1943-44 мешкав у м. Яворів і с. Бунів на Львівщині. Лікував місцевих мешканців і поранених бійців УПА, працював творчо. Нагороджений 2-ю премією на літературному конкурсі Українського видавництва у Львові за драму «Король Гаїті» (1943).

Заарештований органами НКВС, загинув від катувань 20 серпня 1944 р..

Автор поетичних збірок, новел, геополітичних праць, підручників з фітотерапії. Посмертно вийшла укладена Є. Ма­ланюком збірка «Юрій Липа: Поезія» (Торонто, 1967) (13). З 1991 року твори письменника перевидають в Україні.

Щодва роки у різних місцях України проводяться Липівські читання, організатором яких є заснований в Одесі благодійний фонд ім. Івана і Юрія Лип. Також в Одесі на честь Івана та Юрія Лип названо вулицю. На фасаді будинку за адресою Пастера, 52 встановлено меморіальну дошку з їхнім барельєфом. У 2008 році у селі Великий Дальник під Одесою на стіні лікарні встановлено меморіальну дошку Івану Липі та названо його ім’ям одну з вулиць.

 

Дар’я Гармидер