Виставка «…без Одессы мне не обойтись…» присвячена 130-річчю від дня народження письменника-романтика Костянтина Георгійовича Паустовського (31 травня 1892 – 4 липня 1968 р.).

Паустовський – письменник із світовим ім’ям. Він дуже популярний у Голландії та Швеції. Рік його століття – 1992 – був оголошений ЮНЕСКО роком Паустовського. По всьому світу існують товариства шанувальників Костянтина Георгійовича Паустовського.

Дитинство та юність письменника були тісно пов’язані з Україною. Як писав сам Паустовський, у сім’ї зберігалися «універсал» та печатка, що залишилися «від гетьмана Сагайдачного, нашого віддаленого предка». Навчався Костянтин у київській гімназії.

Перший приїзд до Одеси – 1906 рік. Чотирнадцятирічний підліток приїхав із батьком і вперше побачив море. Справжня ж любов до цього міста прийшла у 1915 році, коли він, санітарн військово-санітарного потягу, після диму, гуркоту та крові Першої світової побачив сонячну Одесу. Одеса для Костянтина Паустовського – це перш за все місто біля моря.

Чарівний, товариський, дотепний – багато хто приймав його за одесита. Одеситом, мабуть, він став, назавжди закохавшись у Одесу та море.

Морем були наповнені мрії юного Костянтина, про нього пише в ранніх віршах, зошит із якими потім посилає Буніну.

Надовго приїхати до нашого міста йому судилося лише 1919 року, коли він тікає з Києва від денікінської мобілізації. Пробув Паустовський в Одесі два роки.

Цей період він характеризує як переломний у своїй долі. Спочатку була робота в Ородкомгубі – організації, яка займалася постачанням продовольством.

Але найяскравішою сторінкою в одеській біографії письменника стала його робота секретарем редакції легендарної газети чорноморських водників «Моряк».

Редакція містилася в особняку на приморському бульварі поряд із Воронцовським палацом.

«Моряк», який виходив на двох полосах, був повний інформації – регулярно розміщувалися матеріали під рубриками: «Листи з кубрика», «Одеса та губернія», «Море і погода», публікувалися й літературні матеріали.

Постійно друкувалися твори молодих письменників та поетів – як місцевих, так і приїжджих. «Пам’ятаю, як він, не розгинаючись, сидів над чужими рукописами, – згадував коректор газети, – а якщо сам щось писав, то підписував свої вірші літерами К. або К.П.».

В Одесі Паустовський напише розповідь «Слава боцмана Миронова» – перший із циклу творів про газету «Моряк».

В Одесі формується та розвивається талант не лише Паустовського-журналіста, а й Паустовського-письменника. Його перший великий твір «Романтики» створювався саме у місті (1921 р).

Письменник залишає Одесу 1922 року ненадовго; він сюди повертатиметься протягом усього свого життя. Місто назавжди залишиться на сторінках його творів: романів, повістей, оповідань: «Чорне море», «Блискучі хмари», «Золота троянда», «Білі хмари», «Репортер Щур», «Дочечка Броня» та багатьох інших.

І, звичайно ж, одеський період, що тривав до січня 1922 року, ліг в основу чудової автобіографічної повісті про життя, в її четверту книгу – «Час великих очікувань».

А саме, мабуть, важливе в біографії Паустовського-людини – це його мужність та чесність. Чесність перед собою – те, що було притаманне йому завжди.

Одна тоненька книжечка, що хвилює, повість про Одесу 1920-х років «Час великих очікувань», поверне нам опального письменника у вигляді літературного героя. Паустовський на весь голос заговорить після довгих років мовчання про Ісака Бабеля.

У фондах Літературного музею зберігається рукопис Костянтина Паустовського, його відповідь на прохання надіслати якийсь матеріал для «Моряка». У ній є такі рядки: «…Одеса чудова. Кожен, хто її покинув, відчуває тугу за її акаціями, її говіркою, її чудовим морем – рідним і тому найкращим з усіх морів. …без Одеси мені не обійтись».

Мабуть, і в Одесі не обійтися без Костянтина Георгійовича Паустовського.