Одеський літературний музей веде активну видавничу діяльність, повертаючи імена та творчість митців, що на довгий час були викреслені з історії літератури. Серед численних видань книга – «Пливуть кораблики морями: Мариністика українських поетів-авангардистів 1920-х років, створена на одеському узбережжі».

Пропонуємо увазі читачів уривки з книги.

«„П’ятірне гроно нездоланих співців“ моря і одеського порту вийшло з гавані Одеської кіностудії, де в середині 1920 років утворилася справжня майстерня українських поетів-авангардистів. Олекса Влизько, Майк Йогансен, Михайло Семенко, Леонід Чернов (Малошийченко), Гео Шкурупій – всіх їх звела доля на майданчику Одеської кінофабрики ВУФКУ. Звідси талановиті юнаки поринули у вир мистецтва, дістали визнання, і, на жаль, доля багатьох з них увірвалася на злеті. Вони мріяли про подорожі до екзотичних країн, вони прагнули до мистецьких звершень, для талановитих юнаків не існувало нездійсненого. Тут в Одесі на березі Чорного моря вони раділи творчим успіхам один одного, шаленіли від мрій і творчих задумів, весь світ був перед ними. Пройде десятиріччя, протягом якого вони поповнять скарбницю української культури, після чого неправедним судом будуть страчені на Соловках, на березі Білого моря, чи в інших місцях „широкої країни Рад“».

Цим виданням ми вшановуємо пам’ять загиблих поетів та повертаємо до читача їх творчість, що прилучилася до долі своїх авторів і десятиріччями підлягала репресіям, книги поетів були знищені, поезія вилучена з ужитку. Віднаходити вціліле, що збереглося в приватних колекціях, в спецхранах, в архівах, – на все це були спрямовані зусилля багатьох літературознавців, аби заповнити цю гнітючу прогалину в українській культурі. До пошуків долучилися і укладачі цієї збірки, аби донести до читачів творчість українських молодих поетів, що проживали в 1920-х роках в нашому місті і були замиловані хвилями Чорного моря.

____

 

Олекса Федорович Влизько (1908-1934) народився 1908 р. в Росії в с. Коростень, тепер Новгородська область. В дитинстві після скарлатини втратив слух. Середню освіту отримав в київській школі глухонімих. Вищу освіту здобув на мовно-літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Друкуватись О. Влизько почав з 1925 р. (журнал «Глобус»). В 1920-х роках часто бував в Одесі ( «…Ура, цими днями приїхав до Одеси Семенко і Влизько…»: Сава Голованівський. Одеса, 21/УІІ, 1928.). В 1927 р. вийшла перша книга його віршів «За всіх скажу». Останнє прижиттєве видання – «П’яний корабель: Морські вірші» (Харків-Київ: Література і Мистецтво, 1933). 14 грудня 1934 р. О. Влизька було розстріляно за «Вироком Військової колегії найвищого суду СРСР в Києві в справах терористів-білогвардійців». Реабілітований 1958 р.

 

 

Олекса Влизько

 

Іронічна увертюра

 

Від важкої трамонтани

Тріпотять серця і райни,

І суворий владар-вікінг

Свій проводить корабель.

Він проходить у тумані,

 

Обминаючи Одесу,

Де живі буденні люди

Атакують скумбрію.

Не вдавайтеся в усмішку.

Я не вірю у легенди.

Сивий вікінг – тільки пісня

У рибалчиних устах.

Ередья співав сонетом

Про бретонку ідилічну,

Ну а я – про одеситку,

Трамонтану і пісні!

І, повірте, – сто раз легше

Оспівати синь Бретані,

Ніж схопити колорити

Одеситок і розмов,

Що трактують про кохання

І до речі – про Затоку,

Що над нею – трамонтана,

А під нею – скумбрія!

Люди добрі! Пожалійте! –

Про подібні гарні речі

Можна мріяти і далі,

Без початку, без кінця!

Над хорошим Чорним морем

Тріпотять серця і райни

І суворий владар-вікінг

Свій проводить корабель.

Він проходить у тумані,

Обминаючи Одесу,

Де живуть буденні люди

І найкращі із жінок!

 

Буденне море

 

Нема тут казки ніякої, –

як всюди в світі й на морях, –

шумлять за рейдами прибої,

де кораблі на якорях.

 

Розводить день останні риси

і кида вечір дзвоном в сквер.

Я ж бачу щогли-кипариси,

і пахне з люльок канупер.

Там всюди праця. Як ще мовлю?! –

Мов човен в гавань, ніч пливе.

Тебе, о море, славословлю, –

буденне, чорне, трудове!

Жбурни, як шторм, кремезну силу

на рейди м’язів і сердець,

щоб дужі – крові не зносили,

щоб по безсилих вдарив грець!

 

Рейс

 

Регочуть і свистять

на палубі

матроси

(штормує у бакборт

важкий зелений вал),

а берег

золотий

зникає у провал…

Команд:

– Поворот!

– Кріпити троси!

За хмарами пахтять

багряні папіроси.

У сказі шестерень

реве

машини шал.

За вдарами у кіль,

мов бомба…

інтервал…

На палубі

свистять

за працею

матроси…

 

Вода,

вода й

вода,

та хвилі океану…

У рубці – капітан –

схиливсь на карту рвану:

О, важко, важко як

у чорну пітьму йти!

Як би не завести

на скелю

чи на камінь…

І карта,

наче пух,

кружляє під руками, й

обвалами

вали

гарпунять у борти.

 

Галина Закіпна

Олена Яворська