У цьому році 1 листопада виповнюється 170 років з дня народження української письменниці, народної вчительки, фольклористки Дніпрової Чайки (Людмили Олексіївни Березіної). Письменниця народилась 20 жовтня (1 листопада) 1861 року в с. Карлівці Ананьєвського повіту Херсонської губернії, в сім’ї сільського священика.

Батько її був росіянин і походив з Володимирської губернії; мати – Наталія – українка, вела свою родословну від старого козацького роду Угриновичів, що походив з Угорщини, а потім оселився на Херсонщині.

«Але з усієї сім’ї, – пише А. Конощенко – справжньою українкою, крім матері, стала тільки Людмила Олексіївна (в сім’ї було четверо дітей – дві дівчини і два хлопці). Хто крім матері мав вплив на «українізацію» Людмили Олексіївни, що взагалі звернуло її зі звичайної дороги сільських попівен і навело на тяжкий шлях українського письменства – сказати важко. Про свої дитячі літа вона розповідала дуже мало та й то, здається, з неохотою».

Початкову освіту майбутній письменниці довелося здобувати в спеціальній школі Одеського жіночого монастиря, а згодом (1871 р.) в Одеській приватній жіночій гімназії О.В. Пілер. Мешкала Людмила під час свого перебування у початковій школі і в гімназії у черниці Філарети.

Режим жіночої гімназії гнітив молоду дівчину, а гімназійна наука не задовольняла її. Прислужництво начальству, зневага до бідніших учениць – ось в якій атмосфері довелося перебувати тоді Людмилі.

Ще з дитинства майбутня письменниця добре знала українські пісні, якім вона навчилася від своїх батьків та однолітків під час перебування на канікулах у селі Збур’ївці, куди переїхали її батьки. «Батько мій, – писала вона в автобіографії, – був веселий, гостинний і до всякого прихильний. Через таку вдачу – він, з походження великорус, – був ходячим збірником фольклору, мову засвоїв чудово і сам милувався з усяких здобутків фольклору. Од нього у мене напровесні життя з’явилася така охота до пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови».

У гімназії вона вперше взялася за перо – почала писати вірші російською мовою.

Діставши звання вчительки, Людмила Олексіївна прагне влаштуватись на педагогічну роботу, щоб добувати свій хліб, але натрапляє на опір батьків, які вважали, що їй не личить іти до мужиків.

Вона знаходить місце в школі, а потім, у 1884 році, іде на посаду вчительки в Одесі, в приватній гімназії Карпової. Про ці роки письменниця писала:

«Тут і почалася моя молодість, моя вільна, дорога юність! Скільки перечитано, скільки перечуто, передумано і скільки гарних людей на світі! Ще дужче захотілось писать, та писать не по-руськи, як змалку писалося, а тією найлюбішою, наймузикальнішою мовою, до якої перше тягло, і острах брав, що не до ладу скажу, споганю мову».

На цей час припадає й початок її літературної діяльності. Перший вірш «На смерть Тургенева» написала вона в 1883 р. російською мовою. Але потім, під впливом оточення, Людмила Олексіївна писала вже тільки українською мовою.

«Знаю тепер, що я – українка. І ніякі лихоліття, слова чи події Великої Росії не хвилюють мого серця так, як історія України, ніякий спів не знаходить такого відгомону в душі, як український, ні за кого не болить так серце, як за її помилки, її виразки – відлунюють стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю Україну», – писала вона у ті часи.

Ще в своєму щоденнику вона писала так: «Виростуть і у Дніпрової Чайки колись крильця – та ще які, паперові!».

У 1885 році виходить перший український альманах «Нива», у якому було надруковано вірші «Пісня» та й «Вісточка», а ще оповідання «Знахарка», підписані новим для українського читача псевдонімом Дніпрова Чайка.

Звідки узявся псевдонім Дніпрова Чайка? Дитячі роки Людмила Олексіївна провела біля самого гирла Дніпра – в селі Збур’ївці – у районі, де було багато чайок, звідки, мабуть, і походить її псевдонім – Чайка в гирлі Дніпра – чи Дніпрова Чайка.

Дніпрова Чайка працювала у багатьох жанрах, добре відомі її вірші, п’єси, казки, оповідання, нариси. Основні течії її творчості – тяжка селянська доля, життя інтелігенції, революційні події 1905 р.

У 1885 р. Дніпрова Чайка приїжджає до Херсона, куди її чоловік Феофан Василевський був засланий та займав посаду губернського статистика. Вона і тут пише вірші, оповідання, лібрето дитячих опер.

Починаючи з 1887 р. письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах «Перший вінок», журнали «Дзвінок», «Правда», «Зоря»), випускає цикл «Морські малюнки». Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі («Морські малюнки», «Тень несозданных созданий», «Дві птиці», «Морське серце», «Тополя», «Хвиля»).

Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Для дітей писала казки, вірші, лібрето дитячих опер («Коза-дереза», «Краплі-мандрівниці», «Пан Коцький», «Весна-красна»). Твори її для дітей виховують у юних читачів ідею перемоги добра над злом. Довгі роки творчі зв’язки єднали Дніпрову Чайку з основоположником української музичної культури М.В. Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створює свої три дитячі опери, які були написані з 1888 по 1892 рр. («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»).

В 1909 р. письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918–1920 рр.

Усе своє життя письменниця поклала на вівтар літературної творчості, нехтуючи особистим добробутом.

У фондах Одеського Літературного музею зберігаються фотографії Дніпрової Чайки періоду її дитинства, фрагмент рукопису її оповідання, журнали з її публікаціями та видання її творів різних років.