Категорія: <span>Новини</span>

За матеріалами календаря «Історія однієї вулиці. Вулиця Новосельського».

Вулиця з’явилася на карті міста в 1820 році. Початкове її «ім’я» – Німецька. Пізніше вона неодноразово змінювала назву: Ямська, Колоністська, Лютеранська. У другій половині XIX століття вулиця отримала ім’я міського голови, який жив тут – Миколи Новосельського. З приходом радянської влади топонім Новосельського замінюється ім’ям «червоного священика» Василя Островидова. У 1995 році вулиця знову названа Новосельського.
Тихі квартали з двоповерхової забудовою на початку вулиці зробили її привабливою для життя лікарів і університетської професури. А її не серединне, не околичне положення зумовило появу тут цілого ряду благодійних товариств і навчальних закладів, серед яких ремісничі училища та гімназії – чоловічі та жіночі.

Навколо кожної з поетес південно-західній школи, що стали відомими (було їх всього три: Віра Інбер – старша і дві ровесниці – Аделіна Адаліс і Зінаїда Шишова), сплітався шлейф чуток, легенд, вигадок. Особливо пощастило (точніше, не пощастило) Адаліс, в якої до цього приєднувався і відгомін скандалів.
І ось парадокс. Начебто найвідоміша – про неї писали і Осип Мандельштам, і Марина Цвєтаєва – виявилася і самої забутою.

У Стародавньому Римі, в пантеоні богів-покровителів, крім богів-покровителів сім’ї були індивідуальнi божества, добрі духи. Вони охороняли людей. Особливо шанувався – геній (латинське gignere – родити, виробляти). Він відбивав силу і енергію людини, його здатності, всю його сутність, супроводжував йому все життя і захищав по необхідності.
Древні знали: у кожного місця є свій геній. Nullus enim locus sine genio est.

14 червня 1968 року пішов з життя Костянтин Георгійович Паустовський – дивовижний письменник, якого ще за життя називали майстром ліричної прози і останнім романтиком. Помер Паустовський у Москві, прощання відбулося в Центральному Будинку літераторів, а похований, згідно із заповітом, в Тарусі на старому міському кладовищі.
«Літературна газета» – офіційний друкований орган Спілки письменників, надрукувала некролог, ряд відгуків і спогадів, присвячених цієї сумної події. Відгуки різні за змістом, були написані людьми, котрі добре знали Костянтина Георгійовича: його колегами і друзями.

У фондах Одеського літературного музею зберігається унікальна книга – «Історичний нарис п’ятдесятиріччя Одеського комерційного училища. Одеса, 1912». З неї можна дізнатися, що Ісак Бабель був особистим почесним громадянином Одеси.
Сталося це в 1911 році, коли випускник Одеського комерційного імені Миколи I училища отримав атестат. Одеса – місто комерційне і цінувало освіту, тому з 1903 року всі, що закінчили сім класів, удостоювалися звання особистого почесного громадянина.

Семен Соломонович Юшкевич – ім'я відоме для тих, хто шанує культуру рідного міста.
Менш відомі імена двох інших представників цього сімейства, також народившихся в Одесі. Це Павло Соломонович Юшкевич – відомий філософ, брат письменника Семена Юшкевича, і Адольф Павлович Юшкевич – відомий вчений математик, історик математики, племінник письменника Семена Юшкевича і син філософа Павла Юшкевича. Цей рік ювілейний для братів Юшкевич – Павла та Семена.

Нарешті музеї знову стали доступними не тільки для віртуального перегляду.
Правда, ми змушені обмежувати одночасне відвідування музейної експозиції, але в цьому є і певне благо – спілкування з маленькими групами, часто сімейними, більш інтимні.

Гортаючи старі газети, що зберігаються у фондах Одеського літературного музею, можна знайти багато цікавого, тим більше, якщо мова йде про газету «Моряк», що має міцний зв'язок з літературною історією Одеси.

На початку 20-х років 20-го століття в її редакції захоплено працював К. Паустовський, друкувалися твори Ю. Олеші, В. Катаєва, Е. Багрицького, І. Бабеля. Згодом, газета втратила літературний блиск, і лише іноді згадувала про свою славну історію. А з 1977 року – року заснування Одеського державного літературного музею, в газеті почали з'являтися статті нашого співробітника - Олександра Розенбойма, який публікувався під псевдонімом Р. Александров.

Пропонуємо вашій увазі одну з цих статей.

У 1902 році тридцятивосьмирічний Михайло Михайлович Коцюбинський познайомився в гостях з чарівною пухленької білявочкою Шурочкою Аплаксіною. Незабаром Шурочка стала служити в тому ж Статистичному бюро міста Чернігова, в якому завідувачем відділом працював Михайло Коцюбинський. Чоловік позитивний, інтелігентний, глава сім’ї, батько чотирьох дітей, закохався як молодик. Він писав записки, запрошував на побачення за містом. Він вразив уяву молоденької дівчини, Олександрі Іванівні йшов двадцять перший рiк, вона відповіла взаємністю.

Літо та осінь 1843 року Тарас Григорович Шевченко провів переважно в маєтку князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського в Яготині. Князь запросив до себе модного петербурзького художника для виконання копій фамільних портретів. Добра традиція проводити спекотне літо в маєтку зібрала під одним дахом родичів та друзів родини Рєпніних-Волконських. Серед них була й незаміжня дочка князя Варвара Миколаївна.