Його ім’я найчастіше лунало в літературних колах напередодні Першої світової війни, воно кричало з різнокольорових афіш, збирало натовпи шанувальників. І безсумнівно, що найбільше сприяв шуму та ажіотажу свого імені сам поет, який без хибної скромності заявив:

 

Я – гений Игорь Северянин,

Своей победой упоён:

Я повсеградно оэкранен!

Я повсесердно утверждён!

 

Цього року 16 травня виповнюється 135 років від дня народження знаменитого поета Срібного віку, егофутуриста Ігоря Сєверяніна.

Дебют Ігоря Сєверяніна у Петербурзі відбувся у жовтні 1912 року у Салоні Сологуба на Роз’їжджій вулиці, а вже 20 грудня – у Москві, у Товаристві вільної естетики у Валерія Брюсова. У березні 1913 року Ігор Сєверянін бере участь у турне Федора Сологуба такими містами: Мінськ, Вільно, Харків, Катеринослав, Одеса, Сімферополь, Ростов-на-Дону, Катеринодар, Баку, Тифліс, Кутаїс. До 1918 поет взяв участь у 48 концертах і 87 дав особисто (всього 135).

У березні 1913 року поет двічі виступає в Одесі. Широке коло його одеських знайомих: Купрін, Нілус, О. Дерібас, Лоенгрін, О. Федоров. Про них він згадує в поемі автобіографічного характеру «Колокола собора чувств»:

 

Из Минска в Вильно, а оттуда

Чрез Харьков в Катеринослав,

Дурманя головы от гуда

И блеска двух слиянных слав.

Оттуда в пеструю Одессу,

Попутно Пушкина-повесу

Невольно вспомнив. Вот и пост

Великий – время запрещенья

Стихов и песен. Посещенье

«Гамбринуса» и с Сашкой тост

За Куприна. Автомобили

В «Аркадию». И де-Рибас,

Юшкевич, Лоэнгрин и Нилус,

И Щепкин с Федоровым. Час

Или неделя? Что случилось

За это время? Сологуб

Придумал нам пока забаву:

Поехать в Крым, а сам в Полтаву…

 

Серед заключних слів поеми є й такі, у яких знову згадується наше місто:

 

Но не пора ли нам в Одессу –

Давать в Одессе вечера.

И, отслужив по чувству мессу,

Нам по домам ли не пора?

 

Поет-експресіоніст Сергій Спаський у березні 1913 року був на концерті Ф. Сологуба, про якого згадував, що під час виступу Ігоря Сєверяніна в Тифлісі публіка реготала до сліз над його манерою читання віршів:

«…Він вийшов нерозфарбований і одягнений у пристойний сюртук. Був акуратно пригладжений. Подовжене обличчя міжнародного сноба. У руці лілія на довгому стеблі. Зустріли його повним мовчанням. Він відверто заспівав на певний виразний мотив. Це здалося надзвичайно кумедним. Ймовірно, діяла цілковита несподіванка такої манери. Смішив хлищуватий, завиваючий баритон поета, носова, нібито французька вимова. Все це поєднувалося з презирливою незворушністю довготелесої фігури, з поглядом, спрямованим поверх слухачів, з лінивим помахуванням лілеєю, що розгойдується в такт слів. Зал реготав нестримно і зухвало. Люди хапалися за голови. Деякі, змучені реготом, з червоними обличчями кидалися з лав у коридор. Такого оглушливого сміху я згодом на жодному поетичному вечорі не чув. І найдивніше, що через півтора-два роки така ж публіка слухатиме ті ж вірші, що так само виконуються, у безмовному настороженому захваті.

У листопаді 1913 року Ігор Сєверянін та Володимир Маяковський двічі виступають разом: 16 листопада на вечірці вологодського земляцтва у залі Вищих Петербурзьких жіночих курсів та 29 листопада на вечорі у залі «Соляного містечка». Відоме турне поетів південними містами у січні 1914 року організував поет Вадим Баян (Володимир Іванович Сидоров). Афіша говорила:

«ПЕРША ОЛІМПІАДА РОСІЙСЬКОГО ФУТУРИЗМУ. Поведе змагаються ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ. Змагаються: Вадим Баян (вірші), Ігор Сєверянін (поези), Давид Бурлюк (вірші), Володимир Маяковський (вірші та шматки трагедії, йшла в Петербурзі, театр Комісаржевської)».

З середини грудня 1913 року по кінець березня 1914 року футуристи виступили з доповідями та читанням віршів у шістнадцяти містах: Харків (14 грудня), Сімферополь (7 січня), Севастополь (9 січня), Керч (13 січня), Одеса (16, 19 січня) , Кишинів (21 січня), Миколаїв (24 січня), Київ (28, 31 січня), Мінськ (11 лютого), Казань (20 лютого), Пенза (3 березня), Самара (8 березня), Ростов-на-Дону (17 березня), Саратов (19 березня), Тіфліс (27 березня), Баку (29 березня). У більшості міст виступали троє кубофутуристів, члени групи «Гілея»: Давид Бурлюк, Володимир Маяковський та Василь Каменський (в окремих випадках той чи інший був відсутній), а іноді разом з ними на сцені з’являлися й інші поети та художники. У Сімферополі, Севастополі та Керчі у програмі, названій «Першою олімпіадою футуризму», взяли участь Бурлюк, Маяковський, Ігор Сєверянін та його наслідувач Вадим Баян (В.І. Сидоров); в Одесі та Кишиневі після розриву з Сєверяніним гілейці виступили разом із критиком П.М. Пільським. У Мінську, Пензі та Саратові гастролювали лише Бурлюк та Маяковський, у Самарі – Бурлюк та Каменський, а у Ростові-на-Дону – Бурлюк, Маяковський та танцівниця Н.В. Ельснер.

Ігор Сєверянін перестав гастролювати разом із гуртом «Гілея». На таке рішення частково його підштовхнуло усвідомлення несумісності епатажних прийомів гілейців з його власними естетичними вподобаннями, а частково той факт, що публіка та преса приділяли набагато більше уваги його товаришам за гастролями, ніж йому самому. Це було видно вже у Сімферополі, де Бурлюк та Маяковський підкорилися вимогам Сєверяніна щодо одягу та поведінки на сцені. Розрив став неминучим після «поезоконцертів» у Севастополі та Керчі, де Маяковський виступав у жовтій кофті, а Бурлюк – з розфарбуванням на обличчі: у Керчі місцеві журналісти навіть не згадали Сєверяніна у своїх звітах про вечір. Ігор Сєверянін дотримувався строго зовнiшнього вигляду і виступав у своєму класичному чорному костюмі. А Володимир Маяковський робить у цей час запис у своєму щоденнику: «Сьогодні я зробив відкриття: Ігор Сєверянін дурень!».

Відомо, що поет приїжджав до Одеси і в 14-му році, після від’їзду кубофутуристів, і дав два поезоконцери 7 та 12 лютого у залі «Уніон». Розчарований імпресаріо Вадим Баян скаржився: «Зважаючи на те, що в 1-му турне Маяковський і Ко пропили моїх грошей 1300 рублів я не міг багато витратити на друге турне і витратив 1200 р. Сєверянін і особисто і письмово обіцяв мені шаляпінські гонорари і тим самим примусив до якнайшвидшої організації вечорів. Я, як хлопчик (справді, як хлопчик) вірив і витрачав гроші, сподіваючись отримати відшкодування за свої витрати. Збори були такі: в Катеринославі 32 р., в Єлисаветграді 290, в Одесі на першому вечорі 310, а на другому 109. Чи міг я припускати, що ім’я Сєверяніна з маркою „футуризм” в Одесі за хороших газетних відгуків дасть збір у 109 р. .? Що це за ім’я, якщо такі збори і чи має право він ганити мене, якщо повністю жив і кутив на мої гроші? Незважаючи на нікчемні збори, він побажав зупинитися в кращому готелі – „Лондонськiй” понад морем і роз’їжджав на автомобілях, при чому пив лише лікери, що коштували по 8 р. пляшечка».

Літературознавець Яків Черняк згадував:

«У Москві наприкінці лютого 1918 року було призначено вибори короля поетів. Вибори мали відбутися у Політехнічному музеї, у Великій аудиторії. Низка поетів, оголошених в афіші, не приїхала – наприклад, К. Бальмонт. Вірші петербурзьких поетів читали артисти. Серед багатьох виступаючих на цьому своєрідному вечорі були Маяковський та Ігор Сєверянін. Пристрасні суперечки, крики і свистки раз у раз виникали в аудиторії, а в перерві справа дійшла мало не до бійки між прихильниками Сєверянін а і Маяковського. Маяковський читав чудово. Він читав початок „Облака“ і щойно спрацьований „Наш марш“… Королем був обраний Сєверянін – за ним за кількістю голосів слідував Маяковський. Здається, голосів тридцять чи сорок вирішили цю помилку публіки.

З найближчого похоронного бюро було заздалегідь доставлено взятий на прокат величезний миртовий вінок. Він був покладений на шию худого, довгого, довгополого чорного сюртуку Сєверяніна, який повинен був у вінку ще прочитати вірші. Вінок звисав до колін. Він заклав руки за спину, витягнувся і заспівав щось із сєверянінської „класики“.

Така сама процедура мала бути зроблена з Маяковським, обраним віце-королем. Але Маяковський різким жестом відсторонив і вінок і людей, які намагалися на нього надіти вінок, і з вигуком: „Не дозволю!“ – піднявся на кафедру і прочитав, стоячи на столі, третю частину „Облака“. В аудиторії творилося щось неймовірне. Крики, свистки, оплески змішалися в суцільний гуркіт…».

Про ставлення Маяковського до поезії Сєверяніна можемо зробити висновок за рядками з поеми «Облако у штанах»:

 

Как вы смеете называться поэтом

И, серенький, чирикать, как перепел?!

 

Сєверяніна знали в Одесі та любили поціновувачі салонної поезії. В Одеському літературному музеї є прижиттєві видання та публікації, а також лист Василiска Гнєдова – поета, сучасника І. Сєверяніна – Бригіну М.О., першому директору Одеського літературного музею, про походження футуризму, і, зокрема, сєверянінського «его-футуризму», а також блокнот Георгія Долінова, одеського поета, з вклеєними вирізками з одеських газет з оголошеннями про лекції, присвячені творчості І. Сєверяніна, які він читав у нашому місті в 1917 році.

 

Ганна Божко