Присвячена 115-річчю з дня народження видатного українського поета-гумориста і сатирика, письменника, журналіста Степана Олійника (03.04.1908 – 11.01.1982).

Степан Іванович Олійник народився 3 квітня 1908 року в селі Пасицели (Пасисели) на Одещині в багатодітній родині хліборобів, яка згодом переїхала до села Третя Миколаївка (зараз Левадівка). Після закінчен­ня початкової школи Степан Олійник продовжив навчання в Одесі, де закінчив трудову семирічну школу ім. Лесі Українки у1926 р., а потому коопе­ративний технікум у 1929 р.

В Одесі Степан Олійник став поетом і журналістом. Перший його вірш був опублікований в одеській газеті «Червоний степ» у 1925 році. В студентські роки молодий письменник писав і друкував вірші в газетах «Чорноморська комуна», «Червоний степ», «Молода гвардія»,  в одеських журналах «Шквал», «Металеві дні», «Провесень», «Прибой».   Перу Олійника належать сторінки спогадів про літературне життя Одеси 1920-1930 рр, активним учасником якого він був. «В Одесі, – згадував поет, – «було декілька літературних організацій, і ми почали ходити на їх вечори. Там я вперше побачив «живих» письменників – Микитенка,  Багрицького, Бабеля, Маяковського та багато інших молодих».

В 1929 році С. Олійник вступає до Одеського педагогічного інституту. Закінчити навчання виявилось непростою справою: хлопця спочатку виключили з інституту як сина «кулака», а після відновлення  у ВИШу його  заарештували. Проте молодому поету пощастило, і згодом він вийшов з в’язниці. Можливо, допомогло те, що його друг Володимир Іванович звернувся з листом до «всесоюзного старости» М. І. Калініна від імені майже двохсот однокурсників. Через багато років поет Володимир Іванович стане лауреатом премії імені Степана Олійника.

Після закінчення навчання у 1934 році, Степан Іванович деякий час працював викладачем української мови і літератури у Бехтерському сільськогосподарському технікумі на Херсонщині . З 1935 року був кореспондентом одеської обласної газети «Чорноморська комуна».

Восе­ни 1939 р. Степан Іванович переїздить до Києва, де працює в редакціях газет «Вісті», «Радянська освіта». Під час Другої світової війни Степан Олій­ник був літературним працівником газети «Сталінградська правда».

Післявоєнні роки були дуже вдалими для письменника. Перші збірки «Мої земляки» (1947 р) та «Наші знайомі» (1948 р) принесли йому славу неперевершеного гумориста. З 1946 року Степан Іванович працював членом редакційної колегії сатиричного журналу «Перець», завідував відділом фейлетонів.

Темою віршованих фейлетонів  С. Олійника були боротьба з бюрократією, шахрайством, зловживанням владою, негативними побутовими явищами. Фейлетони мали широкий резонанс («Номенклатурний Мацапура», «Дорога дама», «Канцелярський конвеєр»). У творчості поета поєднувались публіцистичність та мистецька досконалість, гуморески відрізняються яскравою, образною мовою.  Окрім гуморесок, поет створював ліричні замальовки з життя рідного краю («Ланами йду», «Рибальське», «Гармошка повинна грати»), писав жартівливі вірші про Одесу («На Дерибасівській», «В Одесі на Привозі»), вірші для дітей («По Іринку», «У бабусинім буфеті»).

Помер Степан Олійник 11 січня 1982 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

В 1983 році Одеською обласною організацією Національної Спілки письменників України у рідному селі Степана Олійника Левадівка був відкритий меморіальний музей його імені.

Сатирик рівен хліборобу: 
Встає до дня, одягне робу 
І знов береться за перо.

Усе лихе руба на ниві, 
Щоб люди всі були щасливі, 
Щоб захистить від зла добро!

Він міг би теж співать сонети,
Як тихі лірики-поети,
Про солов’їв, про мед бджоли…

Та треба ниву прополоти! 
Пора така, що тьма роботи, 
Нема коли, нема коли!

Отак і я: в житейськім полі 
Полю щодня на видноколі 
Усе, що гнівно не терплю!

Коли казати правду щиру, 
То я тому й пишу сатиру, 
Що ніжно лірику люблю!

С. Олійник.   1962 р.