6 грудня виповнюється 150 років українському поету Миколі Вороному, що зробив перші кроки на шляху українського модерну. 1901 року в журналі «Літературно-науковий вістник» поет опублікував відкритого листа до всіх українських письменників із закликом згуртуватися навколо видання, яке буде відкрите і співзвучне новим літературним тенденціям і стилям, що вже знайшли певний розвиток у західно-європейських літературах. Він закликав рівнятись на кращі зразки сучасних європейських літератур, засвоювати їх і розвивати. В тогочасних українських письменницьких колах лист Миколи Вороного набув значення «маніфесту українських модерністів».

Заклики поета були наступними: не концентрувати свою увагу на прискіпливе відображення реалій земного життя, а надати повну волю фантазії, поринути в світ потойбічних таїн, зосередитися на естетичній стороні творчості. Здійснити свою спробу першого українського модерністського видання Миколі Вороному вдалося в Одесі 1903 року. Він писав в своїй автобіографії: «В той час, коли не видавалося ні одного українського журнала, поява альманаха „З-над хмар і з долин“ була явищем прямо визначним вже хоч би через те, що розійшовся він, ще не вийшовши з друку, завдяки лише попередній премумфаті, а наслідком його появи була поява “Молодої Музи“ в Галичині. (…) я був піонером цілком свідомим і певним свої мети. Пізніше прийшли інші і робили краще, – це цілком нормальний закон еволюції».

Модерністські гасла Миколи Вороного були підтримані не лише поетами-«молодомузівцями» в Галичині. 1905 року в Одесі друг Вороного літератор Іван Липа видав наступний модерністський альманах «Багаття». Одеса стала колискою українського модерну. Іванові Липі Вороний присвятив чи не найвідомішу свою поему «Євшан-зілля».

В скорому часі після переїзду з Одеси в Миколи Вороного 1904 року народився син Марко, який також став поетом. Недовгий час пропрацював на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Поета і кіномитця Марка Вороного розстріляли в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року. Батько поет Микола Вороний пережив свого сина на рік. 7 червня 1938 року «трубадура українського буржуазного націоналізму» (так було зазначено у вироку) було розстріляно.

 

В СТУДІЇ

 В малярській студії побачив я портрет –

Інтимний спів душі кольорами пастелі.

З стіни він виглядав мов ніжний силует

Голівки пензля Сандро Боттічеллі.

Я погляд зупинив – і в відповідь мені

Розкрились очі ясно-сапфірові,

Такі замислені і лагідно-чудові,

Що їх я затаїв в сердечній глибині.

Відтоді очі ті зі мною, де не рушу;

Блакитним сяєвом вони мені зорять,

З собою вносячи в мою бентежну душу

Давно жаданий рай і тиху благодать.

Не знаю, хто вона, та невідома панна,

Але душа моя співає їй: «Осанна!»

1911

 

Галина Закіпна