Як відомо, у дворі Одеського літературного музею стоїть пам’ятник герою одеських анекдотів – єврею Рабіновичу. А хто знає, що у фондах музею є зібрання творів Рабіновича? Якого Рабіновича?

Ім’я письменника Осипа Ароновича Рабіновича (1817–1869) у недавні часи було відоме лише дослідникам літератури та краєзнавцям. Тим часом у культурному та літературному житті Одеси 1840–1860 років письменник, публіцист, просвітитель О.О. Рабінович займав дуже гідне місце.

Уродженець містечка Кобеляки Полтавської губернії, син управителя питних відкупів О.А. Рабінович здобув ґрунтовну домашню освіту. У 23 роки Осип вступив до Харківського університету на медичне відділення, але матеріальні обставини сім’ї змінилися, що змусило його кинути навчання і піти стопами батька: зайнятися торгівлею, відкупом, потім службою.

Восени 1845 р. О. А. Рабінович переїхав до Одеси, де розпочалася його юридична кар’єра, а потім і літературна діяльність.

Перший літературний досвід Рабіновича – переклад з єврейської мови поеми Я. Ейхенбаума «Гакраб» побачив світ у 1847 р. і був помічений читаючою публікою. Столичний журнал “Бібліотека для читання” майже повністю передрукував переклад поеми. У цей час у газеті «Одеський вісник» з’являються перші публіцистичні статті письменника. В Одесі він близько сходиться зі своїм давнім знайомим харківським поетом М.Ф. Щербиною, який готував до видання першу поетичну збірку. Гарячу участь у виданні «Грецьких віршів» М.Ф. Щербини прийняв О.А. Рабінович. Він згадував згодом: «Прошу не вважати нескромністю з мого боку, якщо скажу, що до видання цього тому віршів, серед інших літературних друзів Щербини, певну частку старань доклав і я. …Кращі петербурзькі та московські журнали піддали серйозному розбору «Грецькі вірші», оцінили їх високі переваги, і ім’я їхнього автора прогриміло по всій Росії».

М.Ф. Щербина стане зразком одного з персонажів роману О.А. Рабіновича “Калейдоскоп”, дія якого відбувається в Одесі. Поет Бубнов, герой роману, так само зворушливо і безнадійно мріятиме про Італію, як  і Щербина, автор «Грецьких віршів», мріяв про подорож до Греції.

Разом із М.Ф. Щербиною та Я.П. Полонським Рабінович друкується на сторінках альманаху «Літературні вечори» (Ізд. Н. Фумелі. Ст. 1-2. Одеса, 1849–1850). Тут були вміщені перші повісті письменника «Історія торгового дому Фірліч і К˚» та «Моріц Сефарді», дія яких відбувається в Одесі.

З публікацією повісті «Моріц Сефарді» євреї з їхніми людськими проблемами, характерами, яскравою мовою, гумором стануть повноправними персонажами вітчизняної літератури.

Новий період у житті письменника настає напередодні реформи 1861 року.

«Одеський вісник» завдяки опікуну Одеського навчального округу М.І. Пирогову, який передав газету у відання Рішельєвського ліцею, стає однією з найпрогресивніших газет. Тут з’являються матеріали демократичного характеру. Однією з таких статей була зворушлива й серйозна стаття Рабіновича «Про Мошки та Йоськи», яка закликає євреїв згадати почуття власної гідності. «Скажіть мені, – терпляче пояснював письменник, – чи можна мати повагу до людини, яка називається Мошка? Чи можна припускати розум у людині, яка називається Шліомка?»

Статтю Рабіновича було перекладено кількома європейськими мовами.

У 1860 р. в Одесі починає виходити перший єврейський журнал російською мовою «Рассвет» за редакцією О. Рабіновича та І. Тарнополя. «Предмет журналу, – писав О. Рабінович у статті «Агітація і чутки», – це вся єврейська нація в нашій вітчизні, його мета набагато світліша, ніж хвилинне догоджання, – це непідкупна істина. Він (журнал) твердо дотримується того переконання, що постійне вихваляння нашої нації та куріння фіміаму ні до чого її не поведе. Наше гасло – світло, наша мета – вперед, наша нагорода – свідомість виконання обов’язку».

Талановитий, розумний, терплячий просвітитель, захисник принижених та ображених, безжальний викривач національних забобонів– таким постає публіцист О.А. Рабінович перед читачем. Вплив його в Одесі, особливо серед єврейської молоді, був величезний.

Сьогодні літературні твори О.О. Рабіновича здаються дещо наївними, побутовими, водночас написані вони чистою літературною мовою, пересипані одеськими слівцями, влучними прислів’ями та приказками, містять цікаву інформацію про стару Одесу. Але головна їхня цінність в іншому – у нескінченному гуманізмі та щирості.

Помер О.А. Рабінович 1869 року в Мерано (Австро-Угорщина). Незадовго до від’їзду за кордон письменник сказав одному зі своїх друзів: «Чи знаєте, що смерть ніколи мене не лякала, але чого шкода: я вірю в закон поступового людського вдосконалення, я вірю, що буде краще, а ось цього кращого ми і не побачимо. Все прийде – та не скоро».

У фондах Одеського літературного музею зберігаються два томи із зібрання творів О.А. Рабіновича (Тт. 2, 3. – Одеса, 1888), передані нам істориком С.Я. Боровим. На жаль, відсутній перший том (СПб, 1880), де була надрукована талановита гумористична повість «Історія про те, як реб Хаїм-Шулім Фейгіс подорожував з Кишиніва до Одеси, і що з ним трапилося».

У музейних фондах також зберігаються номери єврейської газети “День” (1869), подаровані нам одеситом Ю.І. Сметаніним, де було опубліковано статтю О. Рабіновича та вміщено некролог письменника.

 

***

Уривок із роману О.А. Рабіновича “Калейдоскоп”

 

«…Едва начало рассветать, – и путешественники наши пустились в путь. Бубнов, не привыкший вставать с зарей, продремал полдороги. Оставалось до города верст десять, не более; на дворе рассвело совсем; фурман остановился на довольно высокой горе поить лошадей; Бубнов встрепенулся.

С этой горы город был виден, как на ладони. Как хорош вид с этой горы на нашу Одессу, на нашу южную красавицу, когда она умоется дождем, в прекрасное летнее утро! Кто в подобные минуты видел Одессу, тот может сказать, что видел один из прекраснейших городов Европы. Вот по лощине извивается дорога, по которой там и сям разбросаны одинокие домики; потом домики становятся все гуще и гуще и, наконец, сбиваются в сплошные улицы, ровные, чистые. Это Пересыпь. Бесконечные обозы тянутся в несколько рядов, все к одному пункту, к этому отлогому холму, который называется «спуском». А там, на горе, во всем великолепии блестят разноцветные крыши церквей и домов; с левой стороны широкою скатертью стелется море, по которому в разных направлениях, словно мотыльки в лунную ночь, чуть заметно качаются белые паруса. Далее, как черное облако, виднеется острый мол, ступивший тяжелою ногою в воду, на котором что-то чуть шевелится: это ранние артельщики и работники подвозных лодок; а за молом, как будто прислонившись к неприступной скале, вырос лес мачт, густой островерхий лес с разными флюгерами, которых цвет сливается с серо-голубым цветом неба и теряется в утренней полупрозрачной атмосфере.

– Стой! – закричал Бубнов фурману, готовившемуся спуститься с горы. – Погоди, дай налюбоваться!

И он стал в бричке на ноги, жадными взорами пожирая прекрасный вид и жадною грудью впивая свежий утренний воздух.

– Так вот он, тот город, где фундуками индеек кормят, а из лимонов варят борщ! – весело вполголоса проговорил Бубнов. – …Город действительно чудный!»

Текст публікується за виданням:

Рабінович О.А. Твори. Т.2. Одеса, 1888. С.101-10

***

         Уривок з повісті О.А. Рабіновича «Моріц Сефарді»

 

«Вечер был восхитительный. Полная луна висела над морем как газовый фонарь и разливала свой меланхолический свет на шумный город. Тротуары были полны гуляющего народу, с восторгом вдыхавшего в себя ночной воздух, который, не будучи напитан пылью, был прозрачен и свеж. Наши деревья – которые, при дневном свете, словно вырезаны из картонной бумаги пепельного цвета, в этот вечер, под волшебным влиянием луны, были именно похожи на деревья и восхищали взоры гуляющих. Магазины и аптеки блистали разноцветными, причудливыми огнями; фруктовые лавочки обнажили перед публикой свои роскошные южные плоды; ни один экипаж не грохотал по улице, как будто совестясь запылить эту прекрасную картину. Ласковый ветерок доносил с моря протяжную русскую песню или задумчивые звуки итальянских стансов, навеваемых матросами, возвращавшимися на барказах от выгрузки балласта. Красавицы, не боясь запылить свои наряды и личики, торжествовали и благодарили природу. Все дышало наслаждением и поэзией».

 

Текст публікується за виданням:

Твори О.А. Рабіновича. Т.1. СПб, 1880. С.353-354.

 

Галина Семикіна