Іван Рядченко (1924-1997) – поет, драматург, сценарист. Народився в Одесі, в родині моряка.
У червні 1941 року, відразу після закінчення школи, пішов на фронт спочатку солдатом, пізніше офіцером. Двічі був ранений. Тема війни для поета стала провідною протягом всього життя.
Життя студії завмерло на деякий час – Сташкевич поїхав поступати на режисерський факультет в Москву. Як би не був налагоджений механізм годинника, як би не білів циферблат, ні виблискували б шестерінки, але без пружини годинник йти не буде. Едік Цирюльників спробував було відновити практику занять з постановкою етюдів, але це якось само собою закінчилося. І канікули тяглися до тих пір, поки Олег не повернувся з Москви. Зі сценарною розробкою «Как поссорились…».
Принагідно зауважу, вони не тільки справляли таке враження більше чверті століття тому, вони і справді були такими. Це – не голослівне висловлювання. Сьогоднішні лаври Яніслава Левінзона і Ігоря Кнеллера – тому свідчення. Розлучилися зі сценою, за різних обставин, Ігор Гріншпун, Едик Цирульників, Наташа Вершкова, Аня Фараонова. Але не сумніваюся, що кожен з них на своєму терені талановитий.
У цьому році одеському поетові Ігорю Івановичу Павлову виповнилося б 90 років. Павлов – один з найяскравіших одеських поетів нашого часу – був так званим поетом «андерграунду». Він ніколи не мав ніякого відношення до офіційної літературі, ніколи не був членом жодної Спілки Письменників.
Від’їзд Аліка – це було знайомство з ритуалом пити шампанське на пероні, коли тобі зовсім цього не хочеться, дивитися на живу людину останній раз в житті. Тоді, в листопаді 1975-го виїжджали назавжди. Махціер був вірний собі. Заходячи в вагон, він голосно радив тим, хто його проводжав: «Розходитеся по одному», а потім вже з підніжки удаляющегося поїзда махав рукою і кричав: «До скорої зустрічі!».
Парафраз на пушкінську епіграму з’явився в березні 1976 р. Бо в лютому 1975 року в «Вечірній Одесі» з’явилося оголошення, приблизно такого змісту: «Студія при Одеській філармонії оголошує конкурс для молоді, яка бажає обрати професію актора. Співбесіда відбудеться в Будинку актора в такий-то час, такого-то числа. Відбором майбутніх акторів займаються Є. Ланськой, О. Сташкевіч, А. Махціер».
В фондах Одеського літературного музею зберігаються унікальні експонати - кілька переплетених зошитів ліцейського рукописного журналу «Ареопаг» за 1828-1829 роки. Один нарисів - «Одеські гойдалки», написаний невідомим автором (імовірно, Н.Г. Тройницьким), розповідає про святкування Великодня в Одесі навесні 1829 року. Народні гуляння в дні Світлого Тижня в пушкінські часи називалися «гуляннями під гойдалками». У ці дні святково одягнені городяни виходили на площі або відправлялися за місто, де для них були приготовлені всілякі розваги, в тому числі і дуже популярні в народі гойдалки.У нарисі живописно передані своєрідність і колорит південного багатонаціонального міста, а також цікаві подробиці життя одеситів. Це один з перших відомих нам описів пасхальних днів в Одесі в першій третині XIX століття.
МИ ПРАЦЮЄМО ДЛЯ ВАС ВСІ СВЯТКОВІ ДНІ (крім 2 травня).
«Саме життя дійсно талановитого письменника – і є той його найкращий, безсмертний роман, до створення якого він все життя прагне…».
Рядками з його ж книги «Бесіди біля літературного каміна: як стати письменником» хочеться почати розмову про Богдана Сушинського.
Великий режисер і реформатор театру Костянтин Сергійович Станіславський заповідав – «любить не себе в мистецтві, а мистецтво в собі». Звісно ж, що іноді Одеса приймала цю фразу як абсолютну істину.
