Категорія: <span>Новини</span>

Виставка присвячена 130-річчю від дня народження письменника, поета, перекладача, журналіста і художника Бориса Андрійовича Лавреньова (1891-1959 рр).

До цієї дати Меморіальний музей К.Г. Паустовського підготував кілька цікавих зустрічей.

У музейному святі взяли участь музичний дует «Сон Ольфари» (Ліана Каушанська – скрипка та Марія Лемуткіна – фортепіано), Світлана Лукіна, гості та друзі музею – Людмила Шарга, керівник літературної студії «Diligans», Валентин Яcень та ін.

6 червня в літературно-меморіальному музеї О.С. Пушкіна відзначили 222-ту річницю від дня народження поета.

У святі взяли участь учні 81-го ліцею, Рішельєвського ліцею, театральна студія, члени Пушкінській комісії, любителі поезії.

Мені пощастило потрапити в структуру вистави завдяки Борису Владимирському. Олег, постійно маючи сумніви, жахливо нервуючи з приводу композиції майбутнього шоу, показував Борі як фахівцю-театрознавцю фрагменти композиції – напівготові розповіді-монологи. Мене, як водиться, в самому хвості, так, між іншим, щоб добро не пропадало. Несподівано для Сташкевича, а для мене й тим більше, Владимирський почав співати дифірамби моїй розповіді і персонажу, якого я тонко вгадала.

Сироїдінню і спортивному стилю життя багато в чому сприяв приїзд до Одеси Андрія Борисовича Дрозніна. Приїхав він тому, що Ірина Григорівна Кузнєцова затіяла тоді молодіжний театр-студію при Будинку Актора, та ще й під патронатом самого Олега Табакова. Метр відвідував новонароджене дітище не надто часто. (У цього театру, виплеканого неформальним, що не московським, а цілком одеським керівником Анатолієм Падукою своя, довга і цікава історія.)

Я знову потрапила на відбіркові тури. Але вже в якості почесного відвідувача. Це вже не мене спостерігали, як я там справлюся з прозою, байкою, віршами – це я дивилася, як вони мучаться. Або бавляться, можливо. Бажаючих вступити в студію Палацу студентів було не надто багато, але і не так уже й мало.

«Невдячність, – як казав Атос, один з прославленої четвірки героїв Дюма, – не гріх, а порок, що набагато гірше». Було б чорною невдячністю згадати діяльність Ірини Григорівни Кузнєцової, яка очолювала в той час Будинок актора. Я знаю, що там не все і не завжди було гладко. Було взаємне невдоволення, якісь внутрішні чвари і сварки (небагато які установи можуть похвалитися відсутністю таких), але значно важливішою була атмосфера, що насичувала стіни Будинку актора. Не побоюся сказати, що це була атмосфера мистецтва.

До 129-річчя від дня народження письменника
(1892-1968)
Прообразом музею є храм. Біографія сьогоднішніх музеїв виходить з античних «музейонів». У перекладі з грецької це слово означає «храм муз», що зберігає в собі первинне значення священного простору, де складалися перші колекції.
Сьогодні серед історично сформованих типів музеїв найзначніші музеї мисляться як скарбниці світової культури і мистецтва.

У багатьох в родині зберігаються трикутнички фронтових листів. Зі штампом військової цензури або без штампа – передані з оказією. Писали їх рідним, друзям і часто ці листи були єдиним способом дати знати про себе.

У фондах Одеського літературного музею є лист, якому сімдесят дев’ять років. Написав його один фронтовий кореспондент іншому. Василь Гроссман, автор однієї з найкращих і найстрашніших книжок про війну – Сергію Бондаріну, журналісту, письменнику, одеситу.