Карпенко-Карий Іван Карпович [сценічний і літературний псевдонім Тобілевича Івана Карповича] (1845-1907) – видатний український драматург і актор. Старший брат в талановитій плеяді Тобілевичей, фундаторів професійного українського театру.
І.К. Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівка, тепер в складі села Веселівка Новомиргородського р-ну Кировоградської області в родині управителя панським маєтком.
Садовський Микола Карпович (1856-1933) – видатний український актор, автор мемуарів про театр корифеїв, середній брат Тобілевичів. Народився 6 березня 1856 року у селі Окостуватому на Херсонщині, вчився в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках.
Брав участь в Російсько-Турецькій війні на Балканах. Відзначився хоробрістю і відвагою, став героєм Шипки, повернувся з війни Георгіївським кавалером. Продовжував служити в армії, але служба в мирний час викликала відверту нудьгу. З надзвичайною радістю сприйняв Микола Карпович звістку про створення української трупи. Брав участь в перших тріумфальних гастролях в Одесі 1883 року і з першого свого виходу на сцену стає улюбленцем одеського глядача.
Кропивницький Марко Лукич (1840-1910) – видатний український драматург, актор, режисер першого українського професійного театру. Народився 7 травня 1840 року в селі Бежбайраки Бобринецького повіту на Херсонщині в родині управителя панським маєтком.
Закінчив повітове училище. З 1861 року служив в Бобринецькому повітовому суді, пізніше був секретарем ратуші. Грав в театральных аматорських гуртках. Але прийшов час прощатися з юнацьким захопленням театром і обирати професію. Кропивницький марив сценою, але він хотів працювати лише для української культури, та на той час створення українського театру здавалося настільки нездійсненим, що Кропивницький вирішує стати інженером.
Старицький Михайло Петрович (1840-1904) – видатний український романіст, поет, драматург, директор першого українського професійного театру. Народився 14 грудня 1840 року в селі Клішенцях Золотоніського повіту на Полтавщині у дворянській родині. З 1851 року навчався у Полтавській гімназії, що на той час була одним з кращих середніх учбових закладів Малоросії. У 1858 році М. Старицький разом зі своїм родичем М. Лисенком вступив до Харківського університету, а трохи згодом, у 1860 році, вони переходять на навчання до Київського університету, де Михайло Петрович навчається спочатку на фізико-математичному, а потім на юридичному факультетах.
У листопаді, коли дерева скидають листя, а вітер з моря холодить шкіру, приходить пора сісти в м’яке крісло, накритися теплим пледом і взяти в руки книгу або газетний листок. А також згадати про те, що в листопаді місяці, третього числа, 125 років тому народився один з найяскравіших і найбільш «одеських» поетів Одеси, Едуард Багрицький (1895-1934 рр).
А значить, час знову дістати підшивку газети «Моряк», чия славна історія в 20-і роки 20-го століття була пов’язана з іменами К. Паустовського, який працював в її редакції, а також Ю. Олеші, В. Катаєва, І . Бабеля і нинішнього ювіляра – Е. Багрицького, чиї твори там публікувалися.
Цього року, 22 жовтня, виповнилося 150 років з дня народження видатного російського письменника, нобелівського лауреата Івана Олексійовича Буніна. Іван Бунін – найбільший російський прозаїк і поет, творець чудових зразків пейзажної, інтимної та філософської лірики, яскравих реалістичних творів про російське селянство Його творчість є як би мостом між класичною літературою XIX століття і російською літературою XX століття.
Олекса Влизько народився 1908 році в с. Коростень, тепер Новгородська область. Вищу освіту здобув на мовно-літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Друкуватись О. Влизько почав з 1925р. (журнал «Глобус»). В 1927р. вийшла перша книга його віршів «За всіх скажу». Останнє прижиттєве видання «П’яний корабель: Морські вірші» (Харків-Київ: Література і Мистецтво, 1933) 14 грудня 1934р О. Влизька було розстріляно. Реабілітований у 1958 році.
Література про Одесу не застигла в минулому, не застигла ні на великому імені Пушкіна, ні на іменах письменників одеської літературної школи початку XX століття. Більш того, література про Одесу не обмежена російською та українською мовами, так як письменники світу теж багато писали і пишуть про Одесу – місто веселощів і пригод. Саме в вихор пригод нас затягує роман 2016 року «Odessa Sea», написаний американськими письменниками Клайвом і Дірком Касслером – батьком і сином.
Ім’я Юрія Олеші часто асоціюється з двома творами: романами «Заздрість» і «Три Товстуни». І дійсно, після 1920-х років він написав трохи, проте в 1965 році була опублікована його книга «Ні дня без рядка». Твір це являє собою щоденникову прозу – збори невеликих прозових фрагментів, створених на основі біографічного матеріалу. Книга відкривається спогадами дитинства Юрія Олеші, в яких він проводить реконструкцію дитячих відчуттів сприйняття рідного міста, яке багато в чому сформувало фундаментальний світогляд письменника, його художній погляд на все. Є навіть така думка, що якщо б не було Одеси, не було Олеші як письменника.
28 жовтня щороку, починаючи з 2009-го, Україна святкує день звільнення країни від фашистських загарбників. Не залишається осторонь і наше місто. Адже чималий внесок в боротьбу з нацизмом у роки Другої світової війни внесли і одесити.
Співробітники Одеського літературного музею в цей день вважають за потрібне віддати данину пам’яті учасникам військових дій. Ми пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку «Не треба мене забувати», присвячену одеситам, які брали участь у визволенні нашого краю.
