Категорія: <span>Новини</span>

Одеський літературний музей с задоволенням представляє невелику віртуальну виставку, присвячену 125-річчю від дня народження видатного одеського поета і перекладача Едуарда Багрицького (1895-1934 рр.).

Едуард Багрицький (Дзюбин) народився в Одесі 3 листопада 1895 року на вулиці Базарній, 40. Навчався в училищі Святого Павла, потім в реальному училищі Жуковського. Його перша публікація відбулася в 1914 р. в альманасі «Акорди». А влітку того ж року молодий автор бере собі псевдонім «Багрицький». За легендою, двоє друзів-поетів Натан Шор і Едуард Дзюбин розіграли два кольори – фіолетовий і багряний, які і стали їхніми літературними псевдонімами: «Фіолетов» і «Багрицький».

Творчо багатою для 24-річного Пушкіна виявилася осінь 1823 року. За три осінні місяці з-під пера поета вийшли з 23 по 60 строфи першої глави роману «Евгений Онегин». Під строфою 60 позначено Пушкіним закінчення першої глави: «Октябрь (22) (1823 г.) Одесса». У цей час створюються також 1-17 строфи другої глави роману. «Что касается до моих занятий, я теперь пишу не роман, а роман в стихах…» – пише Пушкін П. Вяземському 4 листопада 1823 р. з Одеси в Москву. На рукописах Пушкіна численні малюнки: автопортрети, портрети друзів, одеських жінок, які надихали Пушкіна на створення шедеврів лірики: профілі Амалії Різнич, Єлизавети Воронцової, Кароліни Собаньской, Марії Раєвської. Поетичний голос Пушкіна тієї осені звучав наповненим любов’ю і пристрастю в ліричних віршах «Ночь», «Простишь ли мне ревнивые мечты…», в остаточному тексті романтичної поеми «Бахчисарайский фонтан», гнівно і сумно в волелюбних віршах «Кто, волны, вас остановил…», «Свободы сеятель пустынный…».

Новітня історія України сповнена динаміки і драматизму, вона стала приводом для українців ще раз переосмислити своє національне самосвідомість. 21 листопада ми святкуємо День Гідности та Свободи. Не залишився осторонь і Одеський літературний музей. І хоча для того, щоб ми змогли в повній мірі усвідомити події, що відбуваються у нас на очах, має пройти певний час, проте, збирати експонати, історичні документи, пов’язані з нинішньою епохою, музей починає вже зараз. На віртуальній виставці, присвяченій Дню Гідності та Свободи, ми представили новітні надходження до фондів музею. Можливо, вони допоможуть нам точніше і краще усвідомити ту реальність, в якій ми живемо і жили. Серед експонатів виставки – книги, фотоілюстрації, фотографії.

Одним з найяскравіших періодів в історії Одеси XIX століття був період правління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора Михайла Семеновича Воронцова (1782-1856). При ньому місто і край досягли видатних успіхів в економічному і культурному розвитку.

До Воронцовської доби (1823-1854 рр.) відноситься заснування унікальних для провінційної Росії установ – Музею старожитностей (1825 р.), Міської публічної бібліотеки (1829 р.), Одеського товариства історії та старожитностей (1839 г.); видання газет «Одесский вестник» і «Journal d`Odessa», «Новоросійського календаря», одеських літературних альманахів та ін.

В ході зустрічі відбулося знайомство з музеєм Христо Ботева в с.Задунаевка: з історією створення музею, основними спонсорами, меценатами, а також була проведена екскурсія історичними пам'ятками та визначними пам'ятками села.

У холі Одеського літературного музею відкрито виставку, присвячену пам’яті великого одесита Михайла Михайловича Жванецького «А гумор – це життя».

На виставці представлені цінні експонати, подаровані Михайлом Михайловичем, що зберігають тепло душі автора, його рукописи, книги з дарчими написами музею, особисті речі, а також фотографії М.М. Жванецького, передані музею Всесвітнім клубом одеситів.

«Завжди неподалік…» – вислів Михайла Жванецького. Він повторював ці слова на своїх творчих зустрічах і писав – даючи автографи.

Сьогодні, коли Михайло Михайлович вже не з нами, він все одно десь неподалік – своїми книгами, інтерв’ю, відеозаписами творчих вечорів і телепрограм.

День народження одного з кращих, найбільш значних поетів нашого міста Юрія Миколайовича Михайлика.

Його вірші, красиві і точні, пронизані філософською думкою, наповнені любов’ю до рідного міста, до Чорного моря.

Саксаганський Панас Карпович (1859-1940) – видатний український актор, автор мемуарів про театр корифеїв, молодший брат Тобілевичів. Народився 15 травня 1859 року у селі Кам’яно-Костуватому на Херсонщині. 1877 року закінчив Єлисаветградське реальне училище. Потім поступив до Одеського артилерійського училища.

На перших гастролях в Одесі 1883 року новоствореної української трупи під орудою М.П. Старицького та М.Л. Кропивницького Саксаганський був вдячним глядачем, з захопленням сприймав він гру своїх братів і в скорому часі прийняв рішення приєднатися до них. Софія Тобілевич згадувала: «...ми попрощалися з гостинним містом Одесою й, повні прекрасних вражень від бурхливих овацій, виїхали до Миколаєва. […]

Заньковецька Марія Костянтинівна (1854-1934) – велика українська артистка. Народилася 4 серпня 1854 року в селі Заньки Чернігівської губернії Ніжинського повіту в старовинній дворянській родині поміщика Адасовського. Коли Марія отримала запрошення поступити до першої трупи під орудою Кропивницького і Старицького, на сімейну нараду з’їхалась вся величезна родина Адасовських – вирішувати, чи можна їй піти на сцену. Дозвіл на гру в театрі Марія одержала, але їй заборонили виступати під власним прізвищем. Таким чином, ставши всесвітньо відомою артисткою, вона уславила не своє аристократичне прізвище, а маєток Заньки, де вперше побачила Божий світ, з його назви взяла собі сценічний псевдонім – Заньковецька.