14 липня, виповнюється 55 років  з того часу, як пішов у вічність Костянтин Георгійович Паустовський.

Ось вже 25 років в цей день Меморіальний музей К.Г. Паустовського вшановує його пам’ять.

Сьогодні хочеться нагадати про дуже значущю для культурній спадщини  Одеси  книгу «Час великих очікувань», яку він написав у 1958 році. Нагадати один невеликий одеський штріх з історії написання четвертої автобіографічної повісті, «епопеї» – як казав сам письменник – «Повісті про життя».

У процесі роботи над книгою, Костянтин Георгійович запланував свій приїзд  до Одеси. В квітні 1957 року в листі до Якова Кравцова, співробітника одеської газети «Моряк», він писав: «…Зараз я працюю над четвертою книгою своєї автобіографічної «Повісті про життя». У цій книзі буде докладно розказано про «Моряк» і його співробітників. Прикро, що книжку щойно розпочато і я не можу дати з неї уривок для ювілейного номера «Моряка»…  У травні (наприкінці) буду на кілька днів в Одесі. Про приїзд я Вас сповіщу».

За різних обставин ця подорож до Одеси в травні не відбулась, але ж робота над книгою тривала і йому вкрай необхідні були додаткові матеріали для неї. Крім того, у цей самий час він працює над першим зібранням своїх творів. Про це він пише в листі до Якова Кравцова вже в липні:

«Дорогий Якове Григоровичу!                                                                                             

Збирався до Одеси цього літа, але нічого не виходить. Зараз багато роботи зі збіркою творів і до того ж – роботи, що вимагає мого перебування поблизу Москви.                                                                                                               

Сподіваюся приїхати восени. Дуже хочеться побродити Одесою, Фонтанами, дещо пригадати і дещо про що написати.
У зв’язку з тим, що я зараз не приїду, у мене до вас велике прохання. Валентин Петрович Катаєв  говорив мені, що в Одеській публічній бібліотеці зберігся (здається, єдиний) комплект «Моряка» за 1922 рік. Якщо це так, то попросіть, будь ласка, дирекцію бібліотеки від мого імені зняти копію (на машинці) моїх нарисів, надрукованих у «Моряку». Вони потрібні мені для зібрання творів. Ось список цих нарисів: «Митарства «Дмитра» – 1922 рік, номер від 31-го січня, «Морські нариси» – 1922 р., №№ 156, 161, 163. «З гірського дому» 1922 рік, № 192 від 5 травня, «Срібні гори» 1922 р., номер від 7 березня, «Батумські листи» 1922 р., номер від 11-го жовтня, «Тропіки» № 73, «З берегів Кури» 1923 рік, номер від 11-го березня.                                   

Я, звичайно, негайно оплачу всю цю роботу. А перед Вами буду в моральному боргу, – за мною книжки. Буду дуже Вам вдячний, якщо вдасться це зробити. Усі матеріали краще надсилати за моєю московською адресою: Москва Ж-240, Котельницька набер. будинок 1».

25 вересня 1957 року в листі до З.О. Нікітіної, співробітниці журналу «Вопросы литературы»,  він писав: «Сьогодні ввечері їду в Одесу, потім у Батум і Ялту. Весь жовтень пробуду в нашому ялтинському Будинку творчості…».

В Одесі він перебував декілька днів і вирушив до Ялти на пароплаві «Адмірал Нахімов». Про те, що робив Паустовський в Одесі ми дізнались з його листа до дружини – Т.А. Паустовської:
«10 жовтня 1957 р. Ялта
… На пароплаві дихати було важко, особливо коли йшли біля берегів Кавказу. Пароплав дуже комфортабельний, пишний, багато оздоблений, але майже без вентиляції. У каюті було 30 градусів спеки, і голова весь час паморочилася від дикої задухи.
У Криму я дихаю зовсім добре.
Одеса дуже гарна. Були на 16-й станції Фонтана в Соколова-Мікітова. Він дуже постарів. Приїжджав до нас у Лондонську. Були курйози. Я пішов до Одеської публічної бібліотеки (подивитися старі комплекти “Моряка”), молодь довідалася про це, і скінчилося все тим, що директор бібліотеки вивів мене якимись підземними ходами на далеку вулицю, щоб «врятувати» від натовпу, що зібрався біля бібліотеки…».

          З тих часів зберіглася світлина, на якій Костянтин Паустовський стоіть біля входу до бібліотеки поряд з зав. відділом ослуговування ОГНБ Наталією Піскарьовою, а на згадку про відвідини бібліотеки він залишив запис у книзі почесних відвідувачів:

          «… Щоразу, коли я потрапляю до Одеси, я радію кожній дрібниці. Тут справді «в кожній калюжі – запах океану, в кожному камені – віяння пустель».
Я дуже вдячний працівникам чудової Одеської бібліотеки за допомогу, – тієї бібліотеки, де я бував (читав в обмерзлій залі) ще в стародавні часи, взимку 1921 року.
29/1Х-57 р.».

      ЛІЛІЯ  МЕЛЬНИЧЕНКО