Є імена в одеській журналістиці минулого століття, що майже не досліджені, напівзабуті, але заслуговують набагато більшої уваги.

Одне з цих імен – Семен Титович Герцо-Виноградський, що жив у 2-ій половині XIX – початку XX-го століть в Одесі та писав під псевдонімом Барон Ікс.

Тоді в моді були такі гучні, декілька претензійні псевдоніми: «… Лоенгрін, Барон Ікс, Залізна маска, Незнайомець… – все це теж було даниною часу, епосу, умовним вимогам літературної моди й тодішнім російським звичаям» (Дон-Амінадо «Поїзд на третьому шляху»).

Барон Ікс був широко відомий в одеському культурному житті тих років як журналіст, літературний і театральний критик. Двадцять п’ять років він віддав своїй справі, пропрацювавши всі ці роки в різних одеських періодичних виданнях, таких як «Одеський вісник», «Новоросійський телеграф», «Правда», «Одеський листок», «Одеські новини», сатиричний журнал «Бджілка».

Важко переоцінити його роль для одеської читаючої публіки того часу. Фейлетони Барона Ікса були в газетах «основною стравою», яка надавала газеті необхідні смак і гостроту. Ось чому за Семеном Титовичем так гналися газетні видавці. Переманити Барона Ікса – це була idee fixe кожного видавця… «Це був блискучий журналіст. З величезною ерудицією. З гарним літературним стилем. Зі справжнім, з вогненним темпераментом журналіста. Він був „Єремією“ Одеси. Його розпусна „Ніневія“, – „пшеничне місто“, де все продається і купується, де найвища похвала:

– Другий Ефруссі!

У житті цієї „Ніневії“ облиті жовчю, написані вогненним стилем пророків статті – „плач“ її „Єремії“, – відігравали велику роль. Його фейлетони були набатом, який будив місто, занурений в глибоку розумову і моральну сплячку…» – писав про Барона Ікса відомий журналіст Влас Дорошевич.

Мабуть, не було в Одесі інтелігентної людини, яка б не зберігала у себе вдома газетних вирізок з його фейлетонами. «Королем фейлетонів» називали його численні шанувальники.

Щодня він отримував безліч листів. У нього шукав захисту простий народ, звертаючись до нього зі скаргами. На конвертах найчастіше було написано: «Його сіятельству, Барону Герцо-Виноградському». Свого часу навколо нього гуртувалася вся передова одеська інтелігенція. На його фейлетонах виховувалася молодь, для якої він був кумиром.

Будинок його, в кінці Херсонській вулиці, навпроти Міської лікарні, в якому раніше відбувалися засідання масонської ложі, завжди був повний народу: друзів і шанувальників. Свого часу там бували такі видатні представники друкованого слова, як В. Дорошевич, А. Попандопуло, В. Стефановський, А. Бутович та ін.

У фондах ОЛМ зберігається експонат – газета «Одеські новини» від 29 червня 1913-го року, випущена до 10-річчя від дня смерті С.Т. Герцо-Виноградського. Чотири фотопортрета Барона Ікса, що надруковані в ній, пов’язані з чотирма періодами його непростої, повної творчого горіння долі.

Найбільше Барон Ікс боявся померти від паралічу, але помер він саме від нього, тяжко захворівши на початку 90-х рр. Поступово відмовляв мозок, і наприкінці життя журналіст не міг написати навіть короткої замітки в кілька рядків. Останні роки своєї журналістської діяльності Семен Титович закінчив в «Одеському листку». У 1897 р. йому довелося покинути газету, хоча він усвідомлював, що починати роботу в новому виданні вже важко.

Його ухід з «Одеських новин», перехід в «Одеський листок» і потім ухід з «Одеського листка» наводиться як яскрава ілюстрація кричущої несправедливості долі. Він, безсумнівно, перший створив матеріальний успіх «Одеського листка». Він заклав фундамент його успіху. Але коли будівля була вже готова і оброблена – він виявився в неї зайвим.

Ставлення читачів до його особистості висловили складачі «Одеського листка» в адресі з нагоди 25-річного ювілею журналістської діяльності Барона Ікса: «Сеятель на литературной ниве правды, добра и любви к малым сим». А на святкуванні ювілею звучали вірші:

Рыцарь дела, рыцарь слова

И борец за идеал!

Много честного, святого

В четверть века ты создал.

Помер Семен Титович в повній самоті, будучи покинутим і забутим навіть близькими друзями і побратимами по перу.

 

Ганна Божко