Часто думають, що повсякденна праця музейного співробітника («музейника») – це напівсонне перебирання пожовклих папірців, вивчення нікому не потрібної «давнини глибокої» та пов’язаних із нею предметів. Як вони помиляються!
Я стверджую, що світ музейного співробітника – це світ вічного пошуку, відкриттів, дій, що розсувають повсякденне існування до захоплюючих пригод.
Андрій Пумпур, автор епічної поеми «Лачплесіс», народився Латвії 1841 року у сім’ї безземельного селянина Ліел’юмправської волості. Закінчивши парафіяльне училище, Андрій Пумпур, не маючи коштів для подальшої освіти, змушений був працювати в господарстві батька, ходити на панщину до баронського маєтку, доки не отримав місце помічника землеміра. У своїх поневіряннях із землемірами він зустрічається з латвійською передовою демократичною інтелігенцією, багато представників якої були діячами так званого періоду «національного пробудження».
Його ім’я найчастіше лунало в літературних колах напередодні Першої світової війни, воно кричало з різнокольорових афіш, збирало натовпи шанувальників. І безсумнівно, що найбільше сприяв шуму та ажіотажу свого імені сам поет, який без хибної скромності заявив: «Я – гений Игорь Северянин, Своей победой упоён»..
Михайло Васильович Семенко (Михайль Семенко) (1892-1937) народився 1892 р. в с. Кибинці Миргородського району на Полтавщині. Навчався у Хорольській гімназії, а по її закінченню – в Курському реальному училищі. 1911-1913 рр. навчався у Психо-Неврологічному інституті в Санкт- Петербурзі. Його поетичним дебютом стала збірка «Prelude» (1913), наступні «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914). Перший маніфест Михайла Семенка 1914 року відкрив еру українського футуризму. В 1924-1927 рр. працював головним редактор на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Був редактором знаменитої кінострічки «Тарас Шевченко» (1926). 24 жовтня 1937 р. М. Семенка розстріляно в Биківні. Реабілітовано у 1957 р.
Михайло Васильович Семенко (Михайль Семенко) (1892-1937) народився 1892 р. в с. Кибинці Миргородського району на Полтавщині. Навчався у Хорольській гімназії, а по її закінченню – в Курському реальному училищі. 1911-1913 рр. навчався у Психо-Неврологічному інституті в Санкт- Петербурзі. Його поетичним дебютом стала збірка «Prelude» (1913), наступні «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914). Перший маніфест Михайла Семенка 1914 року відкрив еру українського футуризму. В 1924-1927 рр. працював головним редактор на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Був редактором знаменитої кінострічки «Тарас Шевченко» (1926). 24 жовтня 1937 р. М. Семенка розстріляно в Биківні. Реабілітовано у 1957 р.
Світле свято Великодня – чудова нагода згадати про релігійне різноманіття, властиве старій Одесі. Заснована як місто-космополіт, Одеса природним чином акумулювала різні духовні та релігійні традиції.
Леонід Кіндратович Чернов (Малошийченко) (1899-1933) народився 15 січня 1899 р. в південноукраїнському місті Олександрії. Середню освіту здобув у Кишинівській гімназії, навчався на юридичному і математичному факультетах Київського університету. Автор морських нарисів і поезій. 1924 року здійснив одну з перших подорожей: на теплоході «Трансбалт» він вирушає як кінооператор з Владивостока до Одеси у напівколосвітню подорож через Індійський океан. Про ту незабутню мандрівку Леонід Чернов розповів на сторінках журналу «Шквал» (Одеса, 1924, № 7-8; 1925, № 9). І не лише розповів, а й проілюстрував оповідь тридцятьма власноруч виконаними знімками. У подальшому про цю подорож двома виданнями вийшла його книга «125 день під тропіками». Його шлях лежить далі через Бомбей, Каїр, Одесу… 1927 р. видав збірку оповідань «Сонце під веслами». Помер 23 січня 1933 р. від туберкульозу, чим уник безперечного арешту. Покійного поета затаврували як націоналіста, а його творчість зробили недоступною на багато десятиліть.
Одеський літературний музей веде активну видавничу діяльність, повертаючи імена та творчість митців, що на довгий час були викреслені з історії літератури. Серед численних видань книга – «Пливуть кораблики морями: Мариністика українських поетів-авангардистів 1920-х років, створена на одеському узбережжі».
Пропонуємо увазі читачів уривки з книги.
«„П’ятірне гроно нездоланих співців“ моря і одеського порту вийшло з гавані Одеської кіностудії, де в середині 1920 років утворилася справжня майстерня українських поетів-авангардистів. Олекса Влизько, Майк Йогансен, Михайло Семенко, Леонід Чернов (Малошийченко), Гео Шкурупій – всіх їх звела доля на майданчику Одеської кінофабрики ВУФКУ. Звідси талановиті юнаки поринули у вир мистецтва, дістали визнання, і, на жаль, доля багатьох з них увірвалася на злеті. Вони мріяли про подорожі до екзотичних країн, вони прагнули до мистецьких звершень, для талановитих юнаків не існувало нездійсненого. Тут в Одесі на березі Чорного моря вони раділи творчим успіхам один одного, шаленіли від мрій і творчих задумів, весь світ був перед ними. Пройде десятиріччя, протягом якого вони поповнять скарбницю української культури, після чого неправедним судом будуть страчені на Соловках, на березі Білого моря, чи в інших місцях „широкої країни Рад“».
Цим виданням ми вшановуємо пам’ять загиблих поетів та повертаємо до читача їх творчість, що прилучилася до долі своїх авторів і десятиріччями підлягала репресіям, книги поетів були знищені, поезія вилучена з ужитку.
