Цього року виповнюється 130 років від дня народження Костянтина Паустовського і, природньо, ми запланували різні заходи, присвячені цій даті. Але... У наше життя увірвалася ВІЙНА – Росія напала на Україну. З 24 лютого, з перших бомбардувань великих міст та перших безневинних жертв, мирне життя в Україні зупинилося.
В оповіданні, датованому 1913 роком, Жук дає портрет провінційного журналіста, який щосили пнеться до «вищих кіл» та підлабузнюється перед начальством, зневажаючи усіх інших.
Як говорити з дітьми про війну? Це питання для мирного часу, але у військовий це реальна проблема, яку треба вирішувати. Нині цю роботу виконують психологи, психотерапевти та соціальні працівники. Для мирного часу існує історичний матеріал і художня література, підібрана відповідно до віку дитини. Так, наприклад, від дитячої літератури можна виділити оповідання "Як Гітлер вкрав рожевого кролика" за авторством Джудіт Керр.
Першу сотню експонатів основного фонду Одеського літературного музею прикрашає повний комплект журналу «Основа» за 1861-1862 рр. Це був перший український громадсько-політичний і літературно-мистецький щомісячний журнал, незначна частина матеріалів публікувалася російською мовою. Видавався він в Петербурзі. Редактором «Основи» був В.М. Білозерський, колишній учасник Кирило-Мефодіївського братства.
Журнал «Основа» уславився передусім Шевченківською тематикою – першими публікаціями багатьох творів Т.Г. Шевченка, першими публікаціями щодо біографії поета.
Втім, цей журнал досить цікавий і для дослідження інших тем. Значну цікавість являють фольклорні тексти щодо життя і побуту Чорноморського козацтва. Пропонуємо увазі читачів один з таких фольклорних текстів, що було опубліковано в «Основі» за лютий 1862 року.
Часто думають, що повсякденна праця музейного співробітника («музейника») – це напівсонне перебирання пожовклих папірців, вивчення нікому не потрібної «давнини глибокої» та пов’язаних із нею предметів. Як вони помиляються!
Я стверджую, що світ музейного співробітника – це світ вічного пошуку, відкриттів, дій, що розсувають повсякденне існування до захоплюючих пригод.
Андрій Пумпур, автор епічної поеми «Лачплесіс», народився Латвії 1841 року у сім’ї безземельного селянина Ліел’юмправської волості. Закінчивши парафіяльне училище, Андрій Пумпур, не маючи коштів для подальшої освіти, змушений був працювати в господарстві батька, ходити на панщину до баронського маєтку, доки не отримав місце помічника землеміра. У своїх поневіряннях із землемірами він зустрічається з латвійською передовою демократичною інтелігенцією, багато представників якої були діячами так званого періоду «національного пробудження».
Його ім’я найчастіше лунало в літературних колах напередодні Першої світової війни, воно кричало з різнокольорових афіш, збирало натовпи шанувальників. І безсумнівно, що найбільше сприяв шуму та ажіотажу свого імені сам поет, який без хибної скромності заявив: «Я – гений Игорь Северянин, Своей победой упоён»..
