Михайло Васильович Семенко (Михайль Семенко) (1892-1937) народився 1892 р. в с. Кибинці Миргородського району на Полтавщині. Навчався у Хорольській гімназії, а по її закінченню – в Курському реальному училищі. 1911-1913 рр. навчався у Психо-Неврологічному інституті в Санкт- Петербурзі. Його поетичним дебютом стала збірка «Prelude» (1913), наступні «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914). Перший маніфест Михайла Семенка 1914 року відкрив еру українського футуризму. В 1924-1927 рр. працював головним редактор на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Був редактором знаменитої кінострічки «Тарас Шевченко» (1926). 24 жовтня 1937 р. М. Семенка розстріляно в Биківні. Реабілітовано у 1957 р.
Категорія: <span>Новини</span>
«МОРЕ ЖЕМЧУЖИЛО РИСИ…» (МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО)
Михайло Васильович Семенко (Михайль Семенко) (1892-1937) народився 1892 р. в с. Кибинці Миргородського району на Полтавщині. Навчався у Хорольській гімназії, а по її закінченню – в Курському реальному училищі. 1911-1913 рр. навчався у Психо-Неврологічному інституті в Санкт- Петербурзі. Його поетичним дебютом стала збірка «Prelude» (1913), наступні «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914). Перший маніфест Михайла Семенка 1914 року відкрив еру українського футуризму. В 1924-1927 рр. працював головним редактор на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Був редактором знаменитої кінострічки «Тарас Шевченко» (1926). 24 жовтня 1937 р. М. Семенка розстріляно в Биківні. Реабілітовано у 1957 р.
РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ СТАРОЇ ОДЕСИ (зі спогадів сучасників)
Світле свято Великодня – чудова нагода згадати про релігійне різноманіття, властиве старій Одесі. Заснована як місто-космополіт, Одеса природним чином акумулювала різні духовні та релігійні традиції.
«ОТ ШКІПЕРОМ КОЛИ Б Я БУВ…» (ГЕО ШКУРУПІЙ)
Леонід Кіндратович Чернов (Малошийченко) (1899-1933) народився 15 січня 1899 р. в південноукраїнському місті Олександрії. Середню освіту здобув у Кишинівській гімназії, навчався на юридичному і математичному факультетах Київського університету. Автор морських нарисів і поезій. 1924 року здійснив одну з перших подорожей: на теплоході «Трансбалт» він вирушає як кінооператор з Владивостока до Одеси у напівколосвітню подорож через Індійський океан. Про ту незабутню мандрівку Леонід Чернов розповів на сторінках журналу «Шквал» (Одеса, 1924, № 7-8; 1925, № 9). І не лише розповів, а й проілюстрував оповідь тридцятьма власноруч виконаними знімками. У подальшому про цю подорож двома виданнями вийшла його книга «125 день під тропіками». Його шлях лежить далі через Бомбей, Каїр, Одесу… 1927 р. видав збірку оповідань «Сонце під веслами». Помер 23 січня 1933 р. від туберкульозу, чим уник безперечного арешту. Покійного поета затаврували як націоналіста, а його творчість зробили недоступною на багато десятиліть.
«Я ТИНЯВСЯ ПО ДЖУНГЛЯХ БЕНГАЛІЇ…» (ЛЕОНІД ЧЕРНОВ)
Одеський літературний музей веде активну видавничу діяльність, повертаючи імена та творчість митців, що на довгий час були викреслені з історії літератури. Серед численних видань книга – «Пливуть кораблики морями: Мариністика українських поетів-авангардистів 1920-х років, створена на одеському узбережжі».
Пропонуємо увазі читачів уривки з книги.
ПЛИВУТЬ КОРАБЛИКИ МОРЯМИ…» (МАЙК ЙОГАНСЕН)
«„П’ятірне гроно нездоланих співців“ моря і одеського порту вийшло з гавані Одеської кіностудії, де в середині 1920 років утворилася справжня майстерня українських поетів-авангардистів. Олекса Влизько, Майк Йогансен, Михайло Семенко, Леонід Чернов (Малошийченко), Гео Шкурупій – всіх їх звела доля на майданчику Одеської кінофабрики ВУФКУ. Звідси талановиті юнаки поринули у вир мистецтва, дістали визнання, і, на жаль, доля багатьох з них увірвалася на злеті. Вони мріяли про подорожі до екзотичних країн, вони прагнули до мистецьких звершень, для талановитих юнаків не існувало нездійсненого. Тут в Одесі на березі Чорного моря вони раділи творчим успіхам один одного, шаленіли від мрій і творчих задумів, весь світ був перед ними. Пройде десятиріччя, протягом якого вони поповнять скарбницю української культури, після чого неправедним судом будуть страчені на Соловках, на березі Білого моря, чи в інших місцях „широкої країни Рад“».
Цим виданням ми вшановуємо пам’ять загиблих поетів та повертаємо до читача їх творчість, що прилучилася до долі своїх авторів і десятиріччями підлягала репресіям, книги поетів були знищені, поезія вилучена з ужитку.
«Я НЕ ВІРЮ У ЛЕГЕНДИ…» (ОЛЕКСА ВЛИЗЬКО)
Одеський літературний музей веде активну видавничу діяльність, повертаючи імена та творчість митців, що на довгий час були викреслені з історії літератури. Серед численних видань книга – «Пливуть кораблики морями: Мариністика українських поетів-авангардистів 1920-х років, створена на одеському узбережжі».
«МІСТО ЗДРИГНУЛОСЯ ТА ПЕРЕТВОРЛОСЯ …»
На долю Михайла Івановича Жука, художника та літератора, що з 1925 по 1955 був викладачем Одеського художнього училища, припало три війни: Перша світова, громадянська та Друга світова.
Серед численних рукописів його літературного архіву, що зберігається у фондах Одеського літературного музею, є зошит, списаний простим олівцем. На обкладинці дата – 1954. Зошит з спогадами про літо 1941-го року.
Таємне кохання Валентина Катаєва
Одеса – місто літературне. За два століття її існування її відвідала незліченна кількість письменників, було написано безліч творів, що вихваляли місто. Але наприкінці XIX – на початку XX століття народжуються ті майбутні письменники, в чию плоть і кров увійшла Одеса. Це письменники південно-західної чи одеської літературної школи. Один з них – письменник, драматург та поет Валентин Катаєв.