Сироїдінню і спортивному стилю життя багато в чому сприяв приїзд до Одеси Андрія Борисовича Дрозніна. Приїхав він тому, що Ірина Григорівна Кузнєцова затіяла тоді молодіжний театр-студію при Будинку Актора, та ще й під патронатом самого Олега Табакова. Метр відвідував новонароджене дітище не надто часто. (У цього театру, виплеканого неформальним, що не московським, а цілком одеським керівником Анатолієм Падукою своя, довга і цікава історія.)
Я знову потрапила на відбіркові тури. Але вже в якості почесного відвідувача. Це вже не мене спостерігали, як я там справлюся з прозою, байкою, віршами – це я дивилася, як вони мучаться. Або бавляться, можливо. Бажаючих вступити в студію Палацу студентів було не надто багато, але і не так уже й мало.
«Невдячність, – як казав Атос, один з прославленої четвірки героїв Дюма, – не гріх, а порок, що набагато гірше». Було б чорною невдячністю згадати діяльність Ірини Григорівни Кузнєцової, яка очолювала в той час Будинок актора. Я знаю, що там не все і не завжди було гладко. Було взаємне невдоволення, якісь внутрішні чвари і сварки (небагато які установи можуть похвалитися відсутністю таких), але значно важливішою була атмосфера, що насичувала стіни Будинку актора. Не побоюся сказати, що це була атмосфера мистецтва.
До 129-річчя від дня народження письменника
(1892-1968)
Прообразом музею є храм. Біографія сьогоднішніх музеїв виходить з античних «музейонів». У перекладі з грецької це слово означає «храм муз», що зберігає в собі первинне значення священного простору, де складалися перші колекції.
Сьогодні серед історично сформованих типів музеїв найзначніші музеї мисляться як скарбниці світової культури і мистецтва.
У багатьох в родині зберігаються трикутнички фронтових листів. Зі штампом військової цензури або без штампа – передані з оказією. Писали їх рідним, друзям і часто ці листи були єдиним способом дати знати про себе.
У фондах Одеського літературного музею є лист, якому сімдесят дев’ять років. Написав його один фронтовий кореспондент іншому. Василь Гроссман, автор однієї з найкращих і найстрашніших книжок про війну – Сергію Бондаріну, журналісту, письменнику, одеситу.
Василь Семенович Стефаник (1871-1936) – український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. В Одесі Василь Стефаник не був, але ім’я його було відоме. В експозиції Одеського літературного музею представлена газета «Одесские новости» за 19 листопада 1905 року, в якій опубліковані оповідання «Поле» та «Біда», перекладені російською мовою.
Знову використовувалася проза, перетворена в драматургію. Але на цей раз вона розкладена була на чотири голоси, на чотири характери, на чотири ролі, які виконували Вершкова, Фараонова, Цирюльників і Левінзон. Підступність символізував розкішний кіт, посаджений в клітку, а любов – голуб, в пожежному порядку спійманий на горищі Палацу студентів і теж посаджений в клітку.
На виставці «Видання 1941-1945 рр. з фондів ОЛМ», приуроченій до Дня Перемоги над нацизмом, ми показуємо роль книги в період Другої світової війни. Всього в музейній колекції зберігається понад чотирьох сотень книг, виданих в період воєнного лихоліття. Найцікавіші з них представлені нами на виставці.Час війни трагічний і багатогранний і тому на виставці ви можете побачити книги, що відображають як героїчну боротьбу народу з фашизмом, так і похмурий період окупації, книги наших одеських авторів, видання з бібліотеки червоноармійця.
Іван Рядченко (1924-1997) – поет, драматург, сценарист. Народився в Одесі, в родині моряка.
У червні 1941 року, відразу після закінчення школи, пішов на фронт спочатку солдатом, пізніше офіцером. Двічі був ранений. Тема війни для поета стала провідною протягом всього життя.
Життя студії завмерло на деякий час – Сташкевич поїхав поступати на режисерський факультет в Москву. Як би не був налагоджений механізм годинника, як би не білів циферблат, ні виблискували б шестерінки, але без пружини годинник йти не буде. Едік Цирюльників спробував було відновити практику занять з постановкою етюдів, але це якось само собою закінчилося. І канікули тяглися до тих пір, поки Олег не повернувся з Москви. Зі сценарною розробкою «Как поссорились…».
