Категорія: <span>Новини</span>

6 червня в літературно-меморіальному музеї О.С. Пушкіна відзначили 222-ту річницю від дня народження поета.

У святі взяли участь учні 81-го ліцею, Рішельєвського ліцею, театральна студія, члени Пушкінській комісії, любителі поезії.

Мені пощастило потрапити в структуру вистави завдяки Борису Владимирському. Олег, постійно маючи сумніви, жахливо нервуючи з приводу композиції майбутнього шоу, показував Борі як фахівцю-театрознавцю фрагменти композиції – напівготові розповіді-монологи. Мене, як водиться, в самому хвості, так, між іншим, щоб добро не пропадало. Несподівано для Сташкевича, а для мене й тим більше, Владимирський почав співати дифірамби моїй розповіді і персонажу, якого я тонко вгадала.

Сироїдінню і спортивному стилю життя багато в чому сприяв приїзд до Одеси Андрія Борисовича Дрозніна. Приїхав він тому, що Ірина Григорівна Кузнєцова затіяла тоді молодіжний театр-студію при Будинку Актора, та ще й під патронатом самого Олега Табакова. Метр відвідував новонароджене дітище не надто часто. (У цього театру, виплеканого неформальним, що не московським, а цілком одеським керівником Анатолієм Падукою своя, довга і цікава історія.)

Я знову потрапила на відбіркові тури. Але вже в якості почесного відвідувача. Це вже не мене спостерігали, як я там справлюся з прозою, байкою, віршами – це я дивилася, як вони мучаться. Або бавляться, можливо. Бажаючих вступити в студію Палацу студентів було не надто багато, але і не так уже й мало.

«Невдячність, – як казав Атос, один з прославленої четвірки героїв Дюма, – не гріх, а порок, що набагато гірше». Було б чорною невдячністю згадати діяльність Ірини Григорівни Кузнєцової, яка очолювала в той час Будинок актора. Я знаю, що там не все і не завжди було гладко. Було взаємне невдоволення, якісь внутрішні чвари і сварки (небагато які установи можуть похвалитися відсутністю таких), але значно важливішою була атмосфера, що насичувала стіни Будинку актора. Не побоюся сказати, що це була атмосфера мистецтва.

До 129-річчя від дня народження письменника
(1892-1968)
Прообразом музею є храм. Біографія сьогоднішніх музеїв виходить з античних «музейонів». У перекладі з грецької це слово означає «храм муз», що зберігає в собі первинне значення священного простору, де складалися перші колекції.
Сьогодні серед історично сформованих типів музеїв найзначніші музеї мисляться як скарбниці світової культури і мистецтва.

У багатьох в родині зберігаються трикутнички фронтових листів. Зі штампом військової цензури або без штампа – передані з оказією. Писали їх рідним, друзям і часто ці листи були єдиним способом дати знати про себе.

У фондах Одеського літературного музею є лист, якому сімдесят дев’ять років. Написав його один фронтовий кореспондент іншому. Василь Гроссман, автор однієї з найкращих і найстрашніших книжок про війну – Сергію Бондаріну, журналісту, письменнику, одеситу.

Василь Семенович Стефаник (1871-1936) – український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. В Одесі Василь Стефаник не був, але ім’я його було відоме. В експозиції Одеського літературного музею представлена газета «Одесские новости» за 19 листопада 1905 року, в якій опубліковані оповідання «Поле» та «Біда», перекладені російською мовою.

Знову використовувалася проза, перетворена в драматургію. Але на цей раз вона розкладена була на чотири голоси, на чотири характери, на чотири ролі, які виконували Вершкова, Фараонова, Цирюльників і Левінзон. Підступність символізував розкішний кіт, посаджений в клітку, а любов – голуб, в пожежному порядку спійманий на горищі Палацу студентів і теж посаджений в клітку.

На виставці «Видання 1941-1945 рр. з фондів ОЛМ», приуроченій до Дня Перемоги над нацизмом, ми показуємо роль книги в період Другої світової війни. Всього в музейній колекції зберігається понад чотирьох сотень книг, виданих в період воєнного лихоліття. Найцікавіші з них представлені нами на виставці.Час війни трагічний і багатогранний і тому на виставці ви можете побачити книги, що відображають як героїчну боротьбу народу з фашизмом, так і похмурий період окупації, книги наших одеських авторів, видання з бібліотеки червоноармійця.