Від’їзд Аліка – це було знайомство з ритуалом пити шампанське на пероні, коли тобі зовсім цього не хочеться, дивитися на живу людину останній раз в житті. Тоді, в листопаді 1975-го виїжджали назавжди. Махціер був вірний собі. Заходячи в вагон, він голосно радив тим, хто його проводжав: «Розходитеся по одному», а потім вже з підніжки удаляющегося поїзда махав рукою і кричав: «До скорої зустрічі!».
Парафраз на пушкінську епіграму з’явився в березні 1976 р. Бо в лютому 1975 року в «Вечірній Одесі» з’явилося оголошення, приблизно такого змісту: «Студія при Одеській філармонії оголошує конкурс для молоді, яка бажає обрати професію актора. Співбесіда відбудеться в Будинку актора в такий-то час, такого-то числа. Відбором майбутніх акторів займаються Є. Ланськой, О. Сташкевіч, А. Махціер».
В фондах Одеського літературного музею зберігаються унікальні експонати - кілька переплетених зошитів ліцейського рукописного журналу «Ареопаг» за 1828-1829 роки. Один нарисів - «Одеські гойдалки», написаний невідомим автором (імовірно, Н.Г. Тройницьким), розповідає про святкування Великодня в Одесі навесні 1829 року. Народні гуляння в дні Світлого Тижня в пушкінські часи називалися «гуляннями під гойдалками». У ці дні святково одягнені городяни виходили на площі або відправлялися за місто, де для них були приготовлені всілякі розваги, в тому числі і дуже популярні в народі гойдалки.У нарисі живописно передані своєрідність і колорит південного багатонаціонального міста, а також цікаві подробиці життя одеситів. Це один з перших відомих нам описів пасхальних днів в Одесі в першій третині XIX століття.
МИ ПРАЦЮЄМО ДЛЯ ВАС ВСІ СВЯТКОВІ ДНІ (крім 2 травня).
«Саме життя дійсно талановитого письменника – і є той його найкращий, безсмертний роман, до створення якого він все життя прагне…».
Рядками з його ж книги «Бесіди біля літературного каміна: як стати письменником» хочеться почати розмову про Богдана Сушинського.
Великий режисер і реформатор театру Костянтин Сергійович Станіславський заповідав – «любить не себе в мистецтві, а мистецтво в собі». Звісно ж, що іноді Одеса приймала цю фразу як абсолютну істину.
«Серафим Лось… У його профілі було дійсно щось горбоноса лосине, лось…
Він сидів, зігнувшись, над маленькою портативною друкарською машинкою… Він зводив рахунки з російською революцією. Він писав про себе…».
27 квітня сороковий день з дня смерті Олега Губаря…
Ми з болем пам'ятаємо цю втрату. Сумують всі, хто знав Олега, всі, хто любить Одесу.
Приїзд Олександра Сергійовича, вимушений і задуманий як недовгий, затягнеться на три місяці – до 29 листопада. Плани сплутають новини про заборону на пересування в зв’язку з епідемією холери.
До фондів Одеського літературного музею надійшов новий експонат – самовар латуний, м. Тула (виробництво Баташевих), ≈ 1909 р.
