Категорія: <span>Новини</span>

Михайло Воронцов у спогадах одеського вченого Миколи Мурзакевича

Михайло Воронцов у спогадах одеського вченого Миколи Мурзакевича

Одним з найяскравіших періодів в історії Одеси XIX століття був період правління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора Михайла Семеновича Воронцова (1782-1856). При ньому місто і край досягли видатних успіхів в економічному і культурному розвитку.

До Воронцовської доби (1823-1854 рр.) відноситься заснування унікальних для провінційної Росії установ – Музею старожитностей (1825 р.), Міської публічної бібліотеки (1829 р.), Одеського товариства історії та старожитностей (1839 г.); видання газет «Одесский вестник» і «Journal d`Odessa», «Новоросійського календаря», одеських літературних альманахів та ін.

Зустріч генерального консула Республіки Болгарії в Одесі Светослава Іванова та дипломата Ангела Ценова

Зустріч генерального консула Республіки Болгарії в Одесі Светослава Іванова та дипломата Ангела Ценова

В ході зустрічі відбулося знайомство з музеєм Христо Ботева в с.Задунаевка: з історією створення музею, основними спонсорами, меценатами, а також була проведена екскурсія історичними пам'ятками та визначними пам'ятками села.

Віртуальна виставка пам’яті Михайла Жванецького «А ГУМОР – ЦЕ ЖИТТЯ»

Віртуальна виставка пам’яті Михайла Жванецького «А ГУМОР – ЦЕ ЖИТТЯ»

У холі Одеського літературного музею відкрито виставку, присвячену пам’яті великого одесита Михайла Михайловича Жванецького «А гумор – це життя».

На виставці представлені цінні експонати, подаровані Михайлом Михайловичем, що зберігають тепло душі автора, його рукописи, книги з дарчими написами музею, особисті речі, а також фотографії М.М. Жванецького, передані музею Всесвітнім клубом одеситів.

ВIРТУАЛЬНА ВИСТАВКА «ЗАВЖДИ НЕПОДАЛІК…» ПАМ’ЯТІ МИХАЙЛА ЖВАНЕЦЬКОГО

ВIРТУАЛЬНА ВИСТАВКА «ЗАВЖДИ НЕПОДАЛІК…» ПАМ’ЯТІ МИХАЙЛА ЖВАНЕЦЬКОГО

«Завжди неподалік…» – вислів Михайла Жванецького. Він повторював ці слова на своїх творчих зустрічах і писав – даючи автографи.

Сьогодні, коли Михайло Михайлович вже не з нами, він все одно десь неподалік – своїми книгами, інтерв’ю, відеозаписами творчих вечорів і телепрограм.

13 листопада – день народження Юрія Михайлика.

13 листопада – день народження Юрія Михайлика.

День народження одного з кращих, найбільш значних поетів нашого міста Юрія Миколайовича Михайлика.

Його вірші, красиві і точні, пронизані філософською думкою, наповнені любов’ю до рідного міста, до Чорного моря.

Неперевершений Панас Саксаганський

Неперевершений Панас Саксаганський

Саксаганський Панас Карпович (1859-1940) – видатний український актор, автор мемуарів про театр корифеїв, молодший брат Тобілевичів. Народився 15 травня 1859 року у селі Кам’яно-Костуватому на Херсонщині. 1877 року закінчив Єлисаветградське реальне училище. Потім поступив до Одеського артилерійського училища.

На перших гастролях в Одесі 1883 року новоствореної української трупи під орудою М.П. Старицького та М.Л. Кропивницького Саксаганський був вдячним глядачем, з захопленням сприймав він гру своїх братів і в скорому часі прийняв рішення приєднатися до них. Софія Тобілевич згадувала: «...ми попрощалися з гостинним містом Одесою й, повні прекрасних вражень від бурхливих овацій, виїхали до Миколаєва. […]

Зірка українського театру Марія Заньковецька

Зірка українського театру Марія Заньковецька

Заньковецька Марія Костянтинівна (1854-1934) – велика українська артистка. Народилася 4 серпня 1854 року в селі Заньки Чернігівської губернії Ніжинського повіту в старовинній дворянській родині поміщика Адасовського. Коли Марія отримала запрошення поступити до першої трупи під орудою Кропивницького і Старицького, на сімейну нараду з’їхалась вся величезна родина Адасовських – вирішувати, чи можна їй піти на сцену. Дозвіл на гру в театрі Марія одержала, але їй заборонили виступати під власним прізвищем. Таким чином, ставши всесвітньо відомою артисткою, вона уславила не своє аристократичне прізвище, а маєток Заньки, де вперше побачила Божий світ, з його назви взяла собі сценічний псевдонім – Заньковецька.

Актор та драматург І.К. Карпенко-Карий

Актор та драматург І.К. Карпенко-Карий

Карпенко-Карий Іван Карпович [сценічний і літературний псевдонім Тобілевича Івана Карповича] (1845-1907) – видатний український драматург і актор. Старший брат в талановитій плеяді Тобілевичей, фундаторів професійного українського театру.

І.К. Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівка, тепер в складі села Веселівка Новомиргородського р-ну Кировоградської області в родині управителя панським маєтком.

Микола Садовський – герой в житті, герой на сцені

Микола Садовський – герой в житті, герой на сцені

Садовський Микола Карпович (1856-1933) – видатний український актор, автор мемуарів про театр корифеїв, середній брат Тобілевичів. Народився 6 березня 1856 року у селі Окостуватому на Херсонщині, вчився в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках.

Брав участь в Російсько-Турецькій війні на Балканах. Відзначився хоробрістю і відвагою, став героєм Шипки, повернувся з війни Георгіївським кавалером. Продовжував служити в армії, але служба в мирний час викликала відверту нудьгу. З надзвичайною радістю сприйняв Микола Карпович звістку про створення української трупи. Брав участь в перших тріумфальних гастролях в Одесі 1883 року і з першого свого виходу на сцену стає улюбленцем одеського глядача.

Марко Лукич Кропивницький – батько українського театру

Марко Лукич Кропивницький – батько українського театру

Кропивницький Марко Лукич (1840-1910) – видатний український драматург, актор, режисер першого українського професійного театру. Народився 7 травня 1840 року в селі Бежбайраки Бобринецького повіту на Херсонщині в родині управителя панським маєтком.

Закінчив повітове училище. З 1861 року служив в Бобринецькому повітовому суді, пізніше був секретарем ратуші. Грав в театральных аматорських гуртках. Але прийшов час прощатися з юнацьким захопленням театром і обирати професію. Кропивницький марив сценою, але він хотів працювати лише для української культури, та на той час створення українського театру здавалося настільки нездійсненим, що Кропивницький вирішує стати інженером.