Виставка присвячена до 90-річчя Станіслава Стриженюка
Станіслав Стриженюк – поет, перекладач, член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій імені К.Г. Паустовського, П. Г. Тичини, «Золоте перо», «Культурная столица − 2019».
Виставка присвячена 130-річчю від дня народження письменника, поета, перекладача, журналіста і художника Бориса Андрійовича Лавреньова (1891-1959 рр).
Виставка присвячена 130-річчю від дня народження письменника, поета, перекладача, журналіста і художника Бориса Андрійовича Лавреньова (1891-1959 рр).
До цієї дати Меморіальний музей К.Г. Паустовського підготував кілька цікавих зустрічей.
У музейному святі взяли участь музичний дует «Сон Ольфари» (Ліана Каушанська – скрипка та Марія Лемуткіна – фортепіано), Світлана Лукіна, гості та друзі музею – Людмила Шарга, керівник літературної студії «Diligans», Валентин Яcень та ін.
6 червня в літературно-меморіальному музеї О.С. Пушкіна відзначили 222-ту річницю від дня народження поета.
У святі взяли участь учні 81-го ліцею, Рішельєвського ліцею, театральна студія, члени Пушкінській комісії, любителі поезії.
Мені пощастило потрапити в структуру вистави завдяки Борису Владимирському. Олег, постійно маючи сумніви, жахливо нервуючи з приводу композиції майбутнього шоу, показував Борі як фахівцю-театрознавцю фрагменти композиції – напівготові розповіді-монологи. Мене, як водиться, в самому хвості, так, між іншим, щоб добро не пропадало. Несподівано для Сташкевича, а для мене й тим більше, Владимирський почав співати дифірамби моїй розповіді і персонажу, якого я тонко вгадала.
Сироїдінню і спортивному стилю життя багато в чому сприяв приїзд до Одеси Андрія Борисовича Дрозніна. Приїхав він тому, що Ірина Григорівна Кузнєцова затіяла тоді молодіжний театр-студію при Будинку Актора, та ще й під патронатом самого Олега Табакова. Метр відвідував новонароджене дітище не надто часто. (У цього театру, виплеканого неформальним, що не московським, а цілком одеським керівником Анатолієм Падукою своя, довга і цікава історія.)
Я знову потрапила на відбіркові тури. Але вже в якості почесного відвідувача. Це вже не мене спостерігали, як я там справлюся з прозою, байкою, віршами – це я дивилася, як вони мучаться. Або бавляться, можливо. Бажаючих вступити в студію Палацу студентів було не надто багато, але і не так уже й мало.
