Борис Нечерда – один з найталановитіших українських поетів ХХ століття. Його поезія, основу якої становить народна традиція і українська культура, природно належить і культурі європейській – по виразності слова, складності метафоричного ладу та силі поетичного впливу.
Сорок років (з 1958 по 1998 рік) Борис Нечерда жив і працював в нашому місті. Одеса має пишатися тим, що становлення українського поета дійсно європейського рівня, здійснилося саме тут.
Два тижні після Різдва до Хрещення (з 25 грудня по 6 січня за старим календарем) називаються Святками.
Саме в ці дні за традицією, що йде від часів язичницьких, проводились ворожіння.
Основна тема святочних ворожінь – це ворожіння на судженого (нареченого). Сни в ці дні теж вважалися віщими, тому дівчина просила, щоб їй приснився суджений.
Сергій Бондарін, одесит, журналіст, письменник, друг Е. Багрицького та І. Бабеля, був заарештований НКВС 3 березня 1944 року, звільнений в травні 1954. Всі ці роки він писав своїй дружині Жені, Генріетті Адлер. Пізніше він передрукував свої листи з табору. Після його смерті Генріетта Савеліївна подарувала папку з листами (сам Бондарін назвав її «Бідні люди») Сергію Калмикову, який передав її в Одеський літературний музей.
6 січня 1848 р народився Христо Ботев. Цей національний герой для Задунаївка запам'ятався багатьом, саме тут він вчителює, зближується з простим народом, захоплюється народними традиціями, звичаями.
Стаття П.Т. Морозова «Свята Різдва Христового і Новий рік в Одесі», опублікована в альманасі «Подарунок бідним» (Одеса, 1834), дозволить зацікавленому читачеві зримо уявити собі духовний і культурний вигляд молодого міста, якому ледь виповнилося 40 років.
Дорогі та улюблені друзі!
Одеський літературний музей вітає вас з Новим, 2021 роком та Різдвом Христовим!
Леонід Миколайович Андрєєв відвідав Одесу 25 лютого 1902 року, під час весільної подорожі з Олександрою Михайлівною Велігорською (внучатою племінницею Тараса Шевченко). Подружжя зупинилися в готелі «Лондонская», про що сповістили поштовою листівкою Івана Буніна, який перебував тоді в місті.
14 грудня 1825 р. в Петербурзі відбулося повстання на Сенатській площі. У ньому взяла участь еліта суспільства – російське дворянство. Кріпацтво, служба в армії 25 років, тілесні покарання та інші утиски з боку влади призвели до обурення прогресивної частини країни. В основному, це були військові. Після раптової смерті імператора Олександра I війська відмовилися присягнути Миколі I, що зійшов на престол. Повстання було потоплено в крові. Очевидці говорили, що Нева була червоного кольору в ці дні. Учасники повстання були жорстоко покарані, а п'ятеро керівників – Пестель, Бестужев, Муравйов-Апостол, Каховський, поет Рилєєв страчені через повішення. Серед повсталих було багато друзів Пушкіна, свідком заколоту був брат поета – Лев Сергійович. Під час обшуків у багатьох декабристів жандарми знаходили вірші Пушкіна – «Кинжал», «Кавказский пленник», «Андре Шенье» та ін.
13 грудня 1902 народився Євген Петров (Євген Петрович Катаєв).
Ілля Ільф та Євген Петров писали в жартівливій автобіографії «Автор народився двічі… Вперше автор народився під виглядом Іллі Ільфа, а вдруге — Євгена Петрова. Обидві ці події відбулись у місті Одесі».
Микола Іванович Гнєдич (1784-1833) – поет пушкінської пори, знаменитий перекладач гомерівської «Іліади». Його освіченість (він навчався в Полтавській духовній семінарії, потім в Харківському колегіумі і Московському університетському пансіоні), любов до літератури і високе служіння їй, захоплення театром, багаторічна служба в Імператорській публічній бібліотеці, сталість в смаках і вірність друзям (в тому числі засудженим декабристам) створили поетові репутацію людини цілеспрямованої, піднесеної і сильної.
