Категорія: <span>Новини</span>

Першу сотню експонатів основного фонду Одеського літературного музею прикрашає повний комплект журналу «Основа» за 1861-1862 рр. Це був перший український громадсько-політичний і літературно-мистецький щомісячний журнал, незначна частина матеріалів публікувалася російською мовою. Видавався він в Петербурзі. Редактором «Основи» був В.М. Білозерський, колишній учасник Кирило-Мефодіївського братства.
Журнал «Основа» уславився передусім Шевченківською тематикою – першими публікаціями багатьох творів Т.Г. Шевченка, першими публікаціями щодо біографії поета.
Втім, цей журнал досить цікавий і для дослідження інших тем. Значну цікавість являють фольклорні тексти щодо життя і побуту Чорноморського козацтва. Пропонуємо увазі читачів один з таких фольклорних текстів, що було опубліковано в «Основі» за лютий 1862 року.

Часто думають, що повсякденна праця музейного співробітника («музейника») – це напівсонне перебирання пожовклих папірців, вивчення нікому не потрібної «давнини глибокої» та пов’язаних із нею предметів. Як вони помиляються!
Я стверджую, що світ музейного співробітника – це світ вічного пошуку, відкриттів, дій, що розсувають повсякденне існування до захоплюючих пригод.

Андрій Пумпур, автор епічної поеми «Лачплесіс», народився Латвії 1841 року у сім’ї безземельного селянина Ліел’юмправської волості. Закінчивши парафіяльне училище, Андрій Пумпур, не маючи коштів для подальшої освіти, змушений був працювати в господарстві батька, ходити на панщину до баронського маєтку, доки не отримав місце помічника землеміра. У своїх поневіряннях із землемірами він зустрічається з латвійською передовою демократичною інтелігенцією, багато представників якої були діячами так званого періоду «національного пробудження».

Його ім’я найчастіше лунало в літературних колах напередодні Першої світової війни, воно кричало з різнокольорових афіш, збирало натовпи шанувальників. І безсумнівно, що найбільше сприяв шуму та ажіотажу свого імені сам поет, який без хибної скромності заявив: «Я – гений Игорь Северянин, Своей победой упоён»..

Михайло Васильович Семенко (Михайль Семенко) (1892-1937) народився 1892 р. в с. Кибинці Миргородського району на Полтавщині. Навчався у Хорольській гімназії, а по її закінченню – в Курському реальному училищі. 1911-1913 рр. навчався у Психо-Неврологічному інституті в Санкт- Петербурзі. Його поетичним дебютом стала збірка «Prelude» (1913), наступні «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914). Перший маніфест Михайла Семенка 1914 року відкрив еру українського футуризму. В 1924-1927 рр. працював головним редактор на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Був редактором знаменитої кінострічки «Тарас Шевченко» (1926). 24 жовтня 1937 р. М. Семенка розстріляно в Биківні. Реабілітовано у 1957 р.

Михайло Васильович Семенко (Михайль Семенко) (1892-1937) народився 1892 р. в с. Кибинці Миргородського району на Полтавщині. Навчався у Хорольській гімназії, а по її закінченню – в Курському реальному училищі. 1911-1913 рр. навчався у Психо-Неврологічному інституті в Санкт- Петербурзі. Його поетичним дебютом стала збірка «Prelude» (1913), наступні «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914). Перший маніфест Михайла Семенка 1914 року відкрив еру українського футуризму. В 1924-1927 рр. працював головним редактор на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Був редактором знаменитої кінострічки «Тарас Шевченко» (1926). 24 жовтня 1937 р. М. Семенка розстріляно в Биківні. Реабілітовано у 1957 р.

Світле свято Великодня – чудова нагода згадати про релігійне різноманіття, властиве старій Одесі. Заснована як місто-космополіт, Одеса природним чином акумулювала різні духовні та релігійні традиції.

Леонід Кіндратович Чернов (Малошийченко) (1899-1933) народився 15 січня 1899 р. в південноукраїнському місті Олександрії. Середню освіту здобув у Кишинівській гімназії, навчався на юридичному і математичному факультетах Київського університету. Автор морських нарисів і поезій. 1924 року здійснив одну з перших подорожей: на теплоході «Трансбалт» він вирушає як кінооператор з Владивостока до Одеси у напівколосвітню подорож через Індійський океан. Про ту незабутню мандрівку Леонід Чернов розповів на сторінках журналу «Шквал» (Одеса, 1924, № 7-8; 1925, № 9). І не лише розповів, а й проілюстрував оповідь тридцятьма власноруч виконаними знімками. У подальшому про цю подорож двома виданнями вийшла його книга «125 день під тропіками». Його шлях лежить далі через Бомбей, Каїр, Одесу… 1927 р. видав збірку оповідань «Сонце під веслами». Помер 23 січня 1933 р. від туберкульозу, чим уник безперечного арешту. Покійного поета затаврували як націоналіста, а його творчість зробили недоступною на багато десятиліть.

Одеський літературний музей веде активну видавничу діяльність, повертаючи імена та творчість митців, що на довгий час були викреслені з історії літератури. Серед численних видань книга – «Пливуть кораблики морями: Мариністика українських поетів-авангардистів 1920-х років, створена на одеському узбережжі».

Пропонуємо увазі читачів уривки з книги.